— Але ти не можеш стверджувати це напевно.
Ерагон на мить замислився, а потім сказав:
— Гаразд. Я накладу на Катріну пару заклять, які її захистять, а Орину дам знати, що я їх наклав. Це змусить його відмовитися від усього, що він міг затіяти.
Здається, Роранові трохи полегшало на душі:
— Дякую.
— На тебе я теж накладу кілька нових захисних заклять.
— Ні-ні, то було б занадто… Я й сам можу про себе подбати.
Ерагон почав наполягати, але Роран настояв на своєму.
— Прокляття! — не витримав нарешті Вершник. — Послухай мене. Незабаром ми розпочнемо битву з людьми Галбаторікса. І в тебе повинен бути якийсь захист бодай проти магії. Хочеш не хочеш, а я накладу на тебе захист! До речі, міг би посміхнутися й сказати мені за це спасибі!
Роран сердито зиркнув на нього, потім щось пробурчав і підняв руки:
— Добре. Роби, як знаєш… Ти ніколи не розумів, де варто поступитися.
— О! А ти розумів?
Роран посміхнувся:
— Та ні. Гадаю, це в нас сімейне.
— Гм… Якщо брати Брома й Герроу, то я навіть не знаю, хто з них був упертіший.
— Мій батько, — сказав Роран.
— Та й Бром був нівроку… Ні, ти таки правий. Герроу.
Тепер вони обоє посміхнулися, згадавши своє життя на фермі.
— А ти виглядаєш якось інакше, ніж раніше, — сказав Роран.
— Справді?
— Так. Здається, ти став більш упевненим у собі.
— Мабуть, це тому, що я став краще розуміти самого себе.
Роран нічого на те не відповів.
За півгодини разом під’їхали Джормандер і король Орин. Ерагон привітав Орина так само чемно, як і завжди, але Орин відповів якось прохолодно, намагаючись не дивитися Вершникові в очі. Навіть на відстані кількох футів від нього було чутно запах вина.
Коли всі учасники наради зібралися перед Сапфірою, Ерагон почав. Спершу Вершник попросив кожного дати клятву прадавньою мовою про те, що все, сказане далі, ніколи не буде розголошене. Потім він пояснив Орику, Рорану, Джормандеру й Орину, хто такі Елдунарі, розповів коротку історію про схожі на коштовне каміння серця драконів та про їхній зв’язок із Вершниками й Галбаторіксом.
Здавалося, ельфи були збентежені готовністю Ерагона говорити про Елдунарі при всіх, але ніхто з них не став заперечувати. Це порадувало Вершника, бо означало, що він заслужив велику довіру з їхнього боку. Натомість Орик, Роран і Джормандер сприйняли його розповідь із подивом і недовірою. Тим часом Орин був похмурий і взагалі не хотів вірити в існування Елдунарі. Щоправда, усі ці сумніви розвіяло серце сердець Глаедра, яке Ерагон дістав з підсідельної торби й показав присутнім.
Трепет, з яким учасники наради спілкувалися з драконом, вселяв у серце Ерагона надію. Судячи з усього, навіть Орин був вражений, хоч, перекинувшись парою фраз із Глаедром, обернувся до Ерагона й спитав:
— А Насуада знала про це?
— Так, — чесно відповів Ерагон, хоч неважко було здогадатися, що ця відповідь навряд чи сподобається Оринові.— Я розповів їй у Фейнстері.
— Отже, — роздратовано сказав король, — оце вже вдруге ви з Насуадою мене ігноруєте… Без підтримки моїх людей у варденів не було б жодної надії перемогти Імперію. Я монарх однієї з чотирьох держав Алагезії. Моя армія становить значну частину наших сил. А ти все ще вважаєш, що не зобов’язаний повідомляти мене про якісь важливі речі!
Ерагон не встиг відповісти, бо вперед вийшов Орик:
— Мені вони про це так само не сказали, Орине, — прогримів король гномів. — А мій народ допомагає варденам довше, ніж твій. Не варто сприймати це як образу. Ерагон і Насуада вчинили так, як було краще для нашої спільної справи. Вони зовсім не мали на меті виявляти до нас неповагу.
Орин ще більше насупився й хотів продовжити суперечку, але його випередив Глаедр.
«Королю Сурди, — сказав старий дракон, — вони зробили так, як просив зробити я. Елдунарі — це найбільший секрет нашої раси, і ми неохоче ділимося ним з іншими, навіть із королями».
— А чому ти вирішив поділитися ним тепер? — спитав Орин. — Ти міг би вступити в бій, навіть не розкриваючи себе.
Тоді слово знов узяв Ерагон. Він докладно переказав історію їхньої подорожі на Вройнгард, не пропустивши ані боротьби зі штормом, ані того, що вони думали й відчували, коли дивилися з піднебесся на безконечні простори океану. Здається, Арії та Блодхгарму найбільше сподобався саме цей епізод, тимчасом як Орику він не надто імпонував.
— Барзул, — сказав він. — Це схоже на страшний сон. Від однієї думки про небо я починаю тремтіти. Ні-ні… Земля — ось справжня домівка для гнома.