«Я згодна», — відповіла йому Сапфіра.
Орик якось із підозрою глянув на неї й почав крутити заплетені кінці своєї бороди. Тим часом Ерагон уже розповідав про те, як він, Сапфіра й Глаедр увійшли до Склепу Душ. Одне-єдине, про що він змовчав, було те, що для цього їм знадобилися їхні справжні імена. А коли Вершник нарешті почав говорити про те, що вони знайшли в Склепі Душ, присутні затамували подих.
— Відкрийте свій розум! — вигукнув Вершник.
Мить — і шепотіння голосів, здавалося, сповнило повітря. Ерагон усім єством відчув присутність Умарота й інших схованих драконів.
Ельфи були явно збентежені. Арія стала на одне коліно й схопилася руками за голову, так, ніби їй завдали удару. Орик скрикнув і божевільним поглядом обвів усе навколо. Роран, Джормандер і Орин теж стояли, мов ошелешені. Королева Ісланзаді вслід за своєю донькою схилила коліно. У глибинах власного розуму Ерагон чув, що вона розмовляє з драконами, називаючи багатьох за іменами, вітає їх як своїх давніх друзів. Те саме робив і Блодхгарм.
Ерагон зробив пару кроків назад і сів на передню лапу Сапфіри, чекаючи, коли вщухне цей жвавий гомін. Тим часом ельфи не вгавали. Блодхгарм дивився в нікуди з виразом захвату на обличчі. Арія так і стояла, схиливши коліно, а на її щоках Ерагон помітив смужки сліз. Ісланзаді вся аж світилася. Уперше від часу їхнього знайомства Вершник бачив її по-справжньому щасливою.
— Клянуся молотом Морготала, — нарешті стрепенувся Орик, глянувши на Ерагона, — це повністю міняє стан справ! З їхньою допомогою ми дійсно можемо вбити Галбаторікса!
— А досі ти думав, що в нас нічого не вийде? — спокійно спитав Ерагон.
— Та ні, я був упевнений, що вийде. Але не так сильно, як зараз.
Роран похитав головою, ніби струшуючи із себе сон:
— А от я не був упевнений… Звісно, я знав, що і ти, і ельфи будете боротися до останнього подиху, та я не вірив у те, що ви можете здобути перемогу, — він примружився під пильним поглядом Ерагона: — Галбаторікс убив багатьох Вершників, а ти один та й не такий досвідчений, як вони. Навряд чи в тебе був хоч один шанс…
— Я знаю.
— Але зараз… — очі Рорана по-вовчому зблиснули. — Зараз у нас є шанс.
— Звісно, — сказав Джормандер. — Тим паче, що нам уже більше не доведеться так хвилюватися з приводу Мертага… Він — ніщо порівняно з тобою й драконами…
Ерагон нічого на те не відповів. У нього були інші думки з цього приводу. Зрештою, йому взагалі не хотілося думати про смерть Мертага.
— Умарот казав, — голосно озвався Орин, — що ти придумав план битви… Чи не був би ти ласкавий розповісти про нього й нам, Убивце Тіні?
— Так-так. Я б теж хотіла послухати, — привітно мовила Ісланзаді.
— І я, — сказав Орик.
Якусь мить Ерагон мовчки дивився на них, а потім кивнув на знак згоди.
— Ваша армія готова до бою? — спитав він, звертаючись до Ісланзаді.
— Готова. Ми довго чекали нагоди, щоб помститися, тепер вона настала.
— А наші люди? — Ерагон глянув на Орина, Джормандера й Орика.
— Мої кнурлани жадають битви, — поважно сказав Орик.
Джормандер кинув погляд на короля Орина.
— Наші люди виснажені й голодні, але їх не зламати, — відповів той.
— Ургали теж?
— Так.
— Тоді будемо нападати.
— Коли? — спитав Орин.
— На світанку.
Ніхто не зронив і слова. Першим порушив мовчанку Роран:
— Легко сказати, та важко зробити. Як ми будемо нападати?
Ерагон пояснив. Та коли він закінчив, знову запанувала тиша.
Роран сів навпочіпки й почав щось малювати пальцем по землі.
— Це надто ризиковано, — сказав він нарешті.
— Але ж сміливо, — відповів Орик. — Дуже сміливо.
— На жаль, у нас немає більше безпечних шляхів, — мовив Ерагон. — Та якщо ми застанемо Галбаторікса зненацька, хай ненадовго, цього буде досить, щоб схилити чашу терезів на свій бік.
Джормандер потер підборіддя:
— Чому б нам спершу не вбити Мертага? Я цього ніяк не второпаю. Чому не покінчити з ним і з Торнаком, доки в нас є шанс?
— Тому що тоді Галбаторіксу стане відомо про Елдунарі,— сказав Ерагон. — Він кине свої сили проти них, а ми втратимо елемент несподіванки.
— А що з приводу дитини? — досить різко спитав Орин. — Чому раптом ви так упевнені, що вона зробить вам послугу? Раніше вона цього не робила.
— На цей раз зробить, — упевнено відповів Ерагон, хоч навряд чи міг би сказати, звідки в нього взялася така впевненість.
Король щось буркнув, та, судячи з усього, залишився при своїй думці.
Після цього слово взяла Ісланзаді: