— Ерагоне, ти пропонуєш нам зробити великий і надто важливий крок. А ти сам готовий до цього? Я питаю про це не тому, що сумніваюсь у твоїй відданості й хоробрості, а тому, що зважитися на це можна лише після тривалих роздумів. От я й питаю тебе: ти готовий піти на цей крок, знаючи, якою може бути його ціна?
— Готовий! — сталеві нотки зазвучали в голосі Ерагона. — З цим треба покінчити. І саме на нашу долю випало таке завдання. Якою б не була ціна, нам не можна відступати.
Сапфіра на знак згоди клацнула зубами, ніби підкреслюючи зайвий раз рішучість свого Вершника.
Тоді Ісланзаді звела обличчя до неба:
«Чи даєш ти, Умароте-ельдо, а також усі, від чийого імені ти говориш, свою згоду на це?»
«Так, ми згодні», — відповів білий дракон.
— Тоді починаймо, — прошепотів Роран.
ПОЧУТТЯ ОБОВ’ЯЗКУ
Усі десятеро, включно з Умаротом, продовжували розмову впродовж наступної години. Переконувати Орина довелося досить довго, а крім того, треба було вирішити чимало всіляких деталей: питання розподілу часу, дислокації, умовних сигналів…
— Якщо ви із Сапфірою не заперечуєте, — сказала Арія, — то я могла б супроводжувати вас завтра.
Ерагон пожвавішав й одразу ж відповів:
— Нам буде дуже приємна твоя компанія.
Тим часом Ісланзаді не дуже зраділа словам Арії.
— І яка користь від цього? — спитала вона. — Твої здібності, Аріє, знадобляться й деінде. А Блодхгарм і решта магів, яким я звеліла бути поруч із Сапфірою та Ерагоном, розуміються на магії значно краще за тебе, та й бойового досвіду їм не бракує. Ти ж прекрасно знаєш, що вони боролися з клятвопорушниками й, на відміну від багатьох, вижили, щоб розказати про це. Словом, для цієї ролі серед представників нашої раси є куди кращі претенденти, ніж ти. А це означає, що наполягати на тому, щоб піти разом з Ерагоном і Сапфірою, з твого боку, не зовсім правильно.
— А я вважаю, що кращої кандидатури, ніж Арія, для цього завдання годі й шукати, — примирливим тоном мовив Ерагон. — І немає нікого, крім Сапфіри, кого б я взяв із собою з більшою охотою.
— Ви ще надто юні,— відповіла Ісланзаді Вершникові, не зводячи погляду зі своєї доньки, — тому й дозволяєте почуттям затуманювати розум.
— Ні-ні, матусю, — сказала Арія. — Це якраз ти дозволяєш своїм почуттям затуманювати розум. — Вона рушила вбік Ісланзаді широкими граційними кроками. — Ти права, є сильніші, мудріші й досвідченіші, ніж я. Але не хтось інший, а саме я переправила яйце Сапфіри в Алагезію. Саме я допомогла Ерагонові врятуватися від Смерка. І саме я за допомогою Ерагона вбила Варауга у Фейнстері. Тепер я, так само як Ерагон, Убивця Тіні, і тобі добре відомо, що я поклялася служити нашому народу багато років тому. Хто ще з нашого роду може сказати про себе таке? Навіть коли б я й хотіла, я все одно не відступлюсь від цього. Краще вже смерть… Я впораюсь із цим завданням не згірше за будь-кого зі старших, бо я присвятила цьому все своє життя.
— І це життя може обірватися, — сказала Ісланзаді, торкаючись рукою обличчя Арії.— Після того як не стало твого батька, ти присвятила себе боротьбі з Галбаторіксом. Але ти пізнала так мало радощів, які можна отримати від життя. І всі ці роки ми так мало були разом — дрібочка днів, загублених у часі. Та ми й почали спілкуватися як мати та донька тільки після того, як ти привела Сапфіру й Ерагона в Елесмеру. Я не хочу втратити тебе, Аріє.
— Не я вирішила триматися на відстані,— сказала Арія.
— Так, не ти, — відповіла Ісланзаді й прибрала руку. — Але саме ти вирішила покинути Ду Вельденварден. — Вираз її обличчя трохи пом’якшав: — Я не хочу сваритись, Аріє. Я прекрасно розумію, що ти вважаєш це своїм обов’язком, але, будь ласка, заради мене, ти можеш поступитися цим завданням комусь іншому?
Арія опустила очі. На якийсь час запала мовчанка.
— Ні,— сказала після тривалої паузи Арія, — я не можу дозволити Ерагонові й Сапфірі піти без мене, так само як і ти не дозволиш своїй армії вступити без тебе в бій. Просто не можу… Ти ж не хочеш, щоб про мене казали, що я злякалась? У нашій сім’ї ніхто не відмовлявся робити те, що треба робити. Не проси мене вкрити себе ганьбою…
Ерагон помітив, що Ісланзаді ледь стримує сльози.
— Так, — мовила вона за мить, — але боротися з Галбаторіксом…
— Якщо ти так боїшся за мене, — сказала Арія вже значно м’якшим голосом, — тоді ходімо зі мною.
— Я не можу. Я повинна командувати своїми військами.
— А я повинна піти з Ерагоном і Сапфірою. Але обіцяю тобі, я не збираюся вмирати, — Арія торкнулася рукою обличчя Ісланзаді, так само як та торкнулася її лиця перед цим. — Я не збираюся вмирати, — ще раз сказала Арія, але вже прадавньою мовою.