Рішучість Арії вразила Ерагона — сказати прадавньою мовою те, що вона сказала, означало, що вона свято вірить у свої слова. Ісланзаді теж була вражена й сповнена гордості. Вона посміхнулась і поцілувала Арію в обидві щоки.
— Ну що ж, тоді йди, — сказала королева, — йди з моїм благословенням. Тільки будь обережна й не наражай себе зайвий раз на небезпеку.
— Ти теж, — відповіла Арія.
Мати й дочка обнялись. А потім Ісланзаді глянула на Ерагона.
— Бережи її,— сказала королева, — благаю тебе, бо в неї немає ні дракона, ні Елдунарі, які б могли її захистити.
— Неодмінно, — в один голос відповіли Ерагон і Сапфіра прадавньою мовою.
Нарешті, все було обговорено й з’ясовано. Військова нарада закінчилась, і всі її учасники почали розходитися. Тільки Сапфіра та Ерагон залишились на місці. Сапфіра хотіла причаїтися за пагорбом аж до початку атаки, а Ерагон мав намір дочекатися темряви, щоб потім непомітно відвідати табір.
Першим пішов Роран, за ним Орик. Перед тим як піти, гном міцно обняв Ерагона.
— Ех, як шкода, що я не можу бути з вами, — скрушно похитав він головою.
— Я б теж хотів піти з тобою, — мовив Ерагон.
— Ну та нічого, — поплескав його Орик по плечу, — побачимось, коли все скінчиться, і хильнемо по барильцю меду на честь нашої перемоги. Ти ж не проти?
— Чекатиму з нетерпінням, — посміхнувся Вершник.
«Я теж», — озвалася Сапфіра.
— От і чудово, — кивнув Орик. — На тому й порішили. Ні, забув… Іще одне: спробуй зробити так, щоб Галбаторікс не взяв над тобою гору, бо тоді я вважатиму справою честі піти вслід за тобою…
— Ми будемо обережні,— посміхнувсь Ерагон.
— Дуже сподіваюсь на це, тому що навряд чи я годжуся на щось більше, ніж посмикати Галбаторікса за ніс.
«Хотіла б я це побачити», — сказала Сапфіра.
— Ну, що ж… Нехай боги охороняють тебе, Ерагоне, і тебе, Сапфіро.
— І тебе, Орику, сину Тхріфка…
Орик іще раз поплескав Ерагона по плечу й рушив до свого поні, якого прив’язав іще перед нарадою до куща.
Ісланзаді й Блодхгарм так само пішли. Залишилися тільки Джормандер і Арія, які ще й досі про щось розмовляли. За кілька хвилин намет покинув і Джормандер. І тільки Арія не поспішала прощатися. Ерагонові здалося, що вона хоче поговорити з ними на самоті.
І дійсно, коли всі нарешті пішли, ельфійка пильно глянула на Ерагона й Сапфіру.
— Здається, — сказала вона, — ви не про все тут розповіли… З вами точно щось сталося. Признавайтесь, про що ви не хотіли говорити в присутності Орина, Джормандера… і моєї матусі?
— А чому ти про це питаєш? — здивувався Ерагон. Арія трохи помовчала.
— Тому що ви обоє змінились, — відповіла вона. — Це через Елдунарі чи через щось таке, що з вами сталося під час бурі?
— Та ні,— сказав Ерагон, вражений проникливістю ельфійки, а потім, перезирнувшись із Сапфірою, додав:
— Тепер ми знаємо наші справжні імена.
Очі Арії зробилися великі-великі:
— Правда?.. І ви… задоволені ними?
«Майже», — відповіла Сапфіра.
— Тепер ми знаємо наші справжні імена, — повторив Ерагон. — Ми знаємо, що земля кругла. А ще під час польоту Умарот та інші Елдунарі поділилися з нами безліччю своїх спогадів, — він трохи сумно посміхнувся. — Не можу сказати, що ми зрозуміли геть усе, але завдяки їм речі стали здаватися нам… інакшими.
— Ясно, — тихо мовила Арія. — Ти думаєш, що ці зміни на краще?
— Думаю, так. Сама по собі зміна не є чимось добрим чи поганим, а от знання завжди знадобляться.
— А важко було відшукати справжні імена? — знову спитала ельфійка.
Ерагон розповів їй, як вони це зробили, а ще він згадав про всілякі дивні створіння, з якими їм довелося зіткнутися на острові Вройнгард. Здається, вони дуже зацікавили Арію.
І поки Вершник говорив про них, він раптом подумав про одну річ: а чи не сказати Арії своє справжнє ім’я? Ця думка збентежила Вершника, і він звернувся за порадою до свого дракона.
«Це конче необхідно?» — спитала Сапфіра.
«Гадаю, що так».
«Тоді роби, як знаєш, якщо тільки вона погодиться».
Отож, коли розмову про Вройнгард було завершено, Ерагон глянув Арії в очі й сказав:
— Хочеш почути моє справжнє ім’я? Мені б хотілося поділитись ним з тобою.
Якусь мить ельфійка мовчала, а потім тихо сказала:
— Ні! Тобі не слід говорити його ані мені, ані будь-кому іншому. Особливо тепер, коли ми так близько до Галбаторікса. Він здатен витягти його з мого розуму. А крім того, своє справжнє ім’я можна сказати лиш тому… тому, кому ти найбільше віриш.