— Так і є,— відповів Ерагон, — тільки вислухай уважно, будь ласка!
А потім Вершник говорив кілька хвилин, описуючи Елві свій план.
— Як бачиш, — сказав він на завершення, — без тебе він не спрацює. Ти — відправна точка, навколо якої все обертається.
Вона якось недобре засміялася:
— Яка іронія! Могутній воїн просить дитину допомогти йому вбити того, кого сам він убити не здатен.
— Так ти допоможеш?
Дівчинка мовчки дивилась униз, човгаючи своїми босими ніжками по землі. Мовчанка затягнулась.
— Якщо так, тоді все оце, — Ерагон кивнув убік табору й міста за ним, — скінчиться значно раніше. А потім тобі не доведеться терпіти так багато…
— Допоможу, — Елва тупнула ніжкою й пильно глянула на нього. — І не треба мене підкупляти. Я й сама збиралася допомогти, бо не хочу дозволити Галбаторіксу знищити варденів тільки тому, що ти мені не подобаєшся. Ти не такий уже й важливий, Ерагоне. Крім того, я обіцяла Насуаді й дотримаю свого слова, — вона підвела голівку: — Але є щось таке, про що ти не хочеш мені говорити. Ти боїшся, щоб Галбаторікс не дізнався про це до початку штурму. Щось…
Брязкіт ланцюгів перервав Елву.
На мить Ерагон розгубився, але потім зрозумів, що звук долинає з боку міста. Він поклав руку на меч.
— Іди приготуйся, — сказав він Елві. — Можливо, нам доведеться піти зараз же.
Не сказавши ані слова, дівчинка повернулась і зникла в глибині намету.
«Ти чуєш це?» — подумки спитав Ерагон Сапфіру.
«Так», — одразу ж відповів дракон.
«Якщо доведеться, зустрінемося біля дороги».
Брязкіт тривав іще якийсь час, потім пролунав якийсь глухий звук — і все стихло.
Принаймні як не прислухався Ерагон, він не чув більше нічого. І тільки-но він хотів вимовити закляття, щоб посилити гостроту слуху, — пролунав глухий стук, супроводжуваний якимось клацанням.
Потім іще один… Іще…
Нарешті Ерагон зрозумів, що то за звуки — так іде по камінню дракон. Мурашки поповзли Ерагонові по спині: яким же повинен бути той дракон, щоб його кроки лунали аж так далеко!
«Шруйкан», — подумав Вершник, і всередині нього все похололо від страху.
Тим часом по всьому табору сурмили тривогу. Люди, гноми й ургали прокидались і запалювали смолоскипи.
Невдовзі з намету в супроводі своєї няньки-опікунки Грети швидко вийшла Елва. Дівчинка вже встигла одягнути коротку червону туніку, поверх якої накинула невеличку кольчугу.
Якраз у цей момент кроки в Урубейні затихли. Темне тіло дракона закрило значну частину ліхтарів і сторожових вогнів міста.
«Який же він величезний! — приголомшено подумав Ерагон. — Більший за Глаедра, це точно… Невже він такий, як Белгабед?»
Аж раптом чорний дракон стрибнув угору, за межі міста, і розпростав свої гігантські крила. Вони були схожі на напнуту свіжим вітром сотню вітрил. Коли він зробив ними помах, повітря струснулось, немов від удару грому, а по всіх навколишніх селах загавкали собаки й закукурікали півні.
Ерагон припав до землі — так миша ховається від орла.
Елва смикнула Вершника за край куртки.
— Треба йти, — спокійно сказала вона.
— Чекай, — шепнув Ерагон. — Не зараз.
Зірки зникали на небі там, де Шруйкан описував кола, піднімаючись все вище й вище. За його обрисами Ерагон пробував бодай приблизно визначити розмір дракона, але ніч була надто темна, а відстань надто велика для того, щоб це зробити. Але, в усякому разі, Шруйкан був неймовірно великий. За сто років життя дракон не міг вирости такий сам — мабуть, Галбагорікс якось прискорював його зростання, так, як це він зробив і з Торнаком.
Вершник дивився на тінь Шруйкана, яка повільно рухалася вгорі, і молив бога про те, щоб Галбаторікса не було з драконом, а якщо вже король там, то щоб він не здумав перевіряти розум тих, хто внизу. Інакше він неодмінно виявить…
— Елдунарі,— видихнула Елва. — Ось що ти ховаєш!
— Елдунарі? — з подивом запитала нянька-опікунка дівчинки. — А що воно таке?
Елва вже відкрила рот, щоб відповісти, та Ерагон затис його рукою.
— Цить! — шикнув Ерагон. — Не тут… Не зараз!..
Елва кивнула, і Вершник прибрав руку.
І в цю саму мить струмінь вогню, завширшки з річку Анора, пройшов дугою по небу. Шруйкан мотляв головою туди-сюди, розсипаючи потік сліпучого полум’я над табором варденів та прилеглими полями. Ніч сповнили звуки, схожі на гуркіт водоспаду. Нестерпний жар війнув в обличчя Ерагона. А потім полум’я враз випарувалось, як імла на сонці, залишивши по собі рухомий слід і димний їдучий сморід.