Арія швидко висмикнула спис назад, струснула з наконечника кров.
— Верма! — сказала ельфійка й, міцно вхопивши обома руками древко зброї, провела наконечником уздовж правої щілини вхідного отвору.
Ерагон зажмурився й відвернувсь, коли між списом і воротами спалахнуло синє полум’я. Навіть на відстані Вершник відчував шалений жар.
Обличчя Арії аж скривилося від напруги, коли вона втиснула спис усередину воріт, повільно прорізаючи залізо. Краплі розплавленого металу падали з-під наконечника й швидко розтікались по підлозі, неначе олія на розжареній сковорідці.
Поки ельфійка працювала, Ерагон мигцем глянув убік Торнака й тіньової Сапфіри. І хоч йому нічого не вдалося побачити, він досить виразно чув ревище драконів і гупання каменюк, що падали під їхніми лапами.
І в цей час він відчув, як до нього притислась Елва. Вершник глянув униз — дівчинка здригалась усім тілом і вкрилася краплями поту, так, наче в неї був жар. Ерагон став перед малою на коліна:
— Хочеш, я понесу тебе на руках? Елва заперечно похитала голівкою:
— Ні, мені стане краще, коли ми будемо всередині, подалі від… оцього, — вона кивнула вбік битви.
Ерагон глянув у той бік, куди показало дівча, і краєм ока побачив у внутрішньому дворі кількох людей. Вони не були схожі на солдатів — просто стояли собі в проміжках між величними будинками й спостерігали, що тут роблять незвані гості.
«Ти б не могла їх трохи полякати?» — попросив Вершник Сапфіру.
Дракон повернув голову й гаркнув — спостерігачів наче вітром здуло.
Тим часом фонтан іскор і розжареного металу під Дотдаертом зник. Арія вдарила ногою у пропалений отвір. Раз, удруге, втретє… Від останнього удару пропалений шмат не витримав і впав усередину.
Так і тримаючи Дотдаерт у руках, Арія обережно ступила в темний прохід. Ерагон затамував подих. Звичайно, він чудово знав, що Дотдаерт повинен захистити ельфійку від чарів Галбаторікса, але він знав також і те, що завжди залишався бодай один шанс, що король наклав таке закляття, з яким не зможе впоратися навіть Дотдаерт.
На щастя, Арія увійшла у фортецю без жодних пригод. Та ельфійка не встигла ще навіть як слід роззирнутися, як до неї кинулося зо два десятки солдатів Імперії. Ерагон оголив Брізінгр і побіг до входу, але поки що не наважився перетнути вхідний кордон фортеці, щоб приєднатися до ельфійки.
Утім допомога їй навряд чи й була потрібна. Орудуючи списом незгірше ніж мечем, Арія просто блискавично вражала ворожих солдатів.
— Чому ж ти не попередила її? — крикнув Ерагон Елві, ні на мить не зводячи погляду з поля бою.
Елва повільно підійшла до нього:
— Тому що вони не бажали їй зла…
А й справді. Здається, ніхто із цих солдатів і гадки не мав нападати на ельфійку. Останні двоє спробували врятуватися втечею, та Арія кинулась услід за ними і вразила їх списом, перш ніж ті подолали дюжину ярдів просторим проходом, який був більший за чотири головні коридори Тронжхейма.
Арія повернулась назад, пройшла вниз по коридору добрих сорок футів, поклала Дотдаерт на підлогу й штовхнула його до Ерагона.
Коли ельфійка випустила з рук спис, вона вся напружилась, так, ніби чекала, що ось-ось пролунає вибух, але магія — якою б вона не була в цій місцині,— здавалося, на неї не діяла.
— Ти щось відчуваєш? — крикнув Ерагон, і його голос луною відбився від стін зали.
Вона заперечно похитала головою:
— Ні. Поки ми не підійшли до воріт, усе має бути гаразд.
Ерагон передав спис Блодхгарму, який узяв його й пройшов через отвір. Разом з Арією вони рушили в кімнати по обидва боки від воріт і запустили приховані підіймальні механізми. Залунав брязкіт ланцюгів, і гігантські ворота почали повільно відчинятися назовні. За якийсь час вони вже відчинились досить широко для того, щоб у них могла ввійти Сапфіра.
— Стій! — крикнув Вершник. Двері осіли й зупинились.
З кімнати праворуч вийшов Блодхгарм і, тримаючись на безпечній відстані від кордону, передав Дотдаерт іншим ельфам. Невдовзі всі вони один за одним увійшли до фортеці.
На другому боці кордону залишилися тільки Ерагон, Елва й Сапфіра. І в цей час десь далеко, у північній частині міста, пролунав страхітливий рев. Він був такий могутній, що на мить увесь Урубейн притих.
— Вони розкрили наш обман, — закричав ельф Утінаре й кинув спис Ерагонові.— Швидше, Арджетламе!
— Ти наступна, — сказав Ерагон, передаючи Дотдаерт Елві.
Обережно тримаючи його в зігнутих руках, дівча перебігло на другий бік, приєдналось до ельфів, а потім штовхнуло спис назад Ерагонові. Вершник схопив його й швиденько перескочив через кордон. Він обернувся назад, щоб передати спис Сапфірі… й завмер — у дальньому кінці міста повільно-повільно підіймався над будівлями Торнак. Ерагон став на коліно, поклав Дотдаерт на підлогу й покотив його Сапфірі.