— Тримайтесь купи! — скомандував тоді він. — Зробіть зі щитів стіну й, що б там не було, захищайте тих, хто накладає закляття.
Його воїни ледь встигли вишикувати щити, як на них пішов перший загін Імперії, озброєний списами. Нар Гарцхвог, Роран та інші відчайдушно закричали й кинулися в атаку. Передня шеренга ворожих солдатів почала панікувати. Вона подалась назад, тиснучи на своїх соратників, які намагалися знайти простір для бою.
Міцний Молот із криком налетів на ворогів. Варто було йому лише раз змахнути смертельною зброєю, як кров бризнула на всі боки. Звук металу, що гнувся під його ударами, й хрускіт поламаних кісток був для нього тепер найсолодшою музикою. Ворожі солдати стояли так близько один до одного, що були майже безпорадні. Роран на місці порішив одразу чотирьох, і тільки один із них зумів завдати удар мечем, але влучив у щит Міцного Молота.
Тим часом Нар Гарцхвог опинився на протилежному кінці вулиці й одним рухом своєї палиці поклав на землю відразу шістьох людей. Та дивна річ — вороги миттю скочили на ноги, ніби взагалі не відчували болю. Гарцхвог усе збагнув і почав бити з такою силою, що його палиця просто відривала бідолахам руки й ноги.
Роран не бачив перед собою нічого, крім ворогів. Тепер у всьому світі існували лиш він, його молот, слизька від крові бруківка й спотворені жахом обличчя ворожих солдатів. Він бив, трощив, ухилявся й штурхав, він горлав і сіяв смерть, аж доки, на свій превеликий подив, не помітив перед собою нічого, крім порожнечі. Вірний молот вислизнув йому з рук і гупнув об бруківку, викресавши невеличкий сніп іскор.
Бойовий запал Рорана поволі згасав. Озирнувшись назад, він побачив, що прорубав ворожі лави наскрізь. Більшість його людей тим часом продовжували бій, розділивши ворожі лави навпіл. Не можна було гаяти ані секунди. Тоді ватажок знов підхопив свій молот і, незважаючи на біль у руці, рушив назад. Поряд із ним одразу ж опинилось троє воїнів Імперії: два з них мали списи, а третій вимахував мечем. Саме його й хотів був спочатку атакувати Роран, але послизнувся, наступивши на щось м’яке й мокре. Та навіть падаючи, він замахнувся, намагаючись поцілити найближчого супротивника по колінах. Солдат спритно відскочив назад і хотів уже опустити на Рорана свій меч, як з-за його спини блискавично вилетів хтось із ельфів і швидкими відточеними рухами постинав голови всім трьом ворогам.
Придивившись, Міцний Молот упізнав ту саму ельфійку, з якою розмовляв за стінами міста. Заляпана кров’ю, вона різко відстрибнула вбік і вмить порішила ще кількох ворогів, перш ніж Роран устиг їй подякувати.
Бачивши ельфів у бою, Роран змушений був визнати, що кожен із них вартий щонайменше п’ятьох людей, та й то, коли не брати до уваги ельфійське володіння магією. Тим часом ургали виглядали якось пасивно й, здавалося, просто не хотіли заважати. Особливо куллам. А ті, у свою чергу, так захопилися боєм, що невдовзі перестали розрізняти чужих і своїх. Це було особливо небезпечно з огляду на їхні розміри. Краєм ока Роран помітив, як один із них розчавив свого ж таки солдата, котрий опинився між стіною та його велетенською лапою. А ще за мить хтось із куллів зніс своєму ж таки воїну голову необережним рухом щита, навіть не помітивши того.
Бій тривав іще кілька хвилин, аж доки всі ворожі солдати не полягли замертво. Витираючи піт із чола, Роран глянув у протилежний кінець вулиці й побачив, як рештки розбитого ними загону розбігаються між будинками, щоб приєднатися до інших частин армії Галбаторікса. Повагавшись якусь мить, він вирішив не переслідувати їх, бо основна битва точилася десь на окраїнах міста, а він неодмінно хотів атакувати ворога з тилу.
— Сюди! — скомандував Роран, поклавши молот собі на плече й рушаючи вулицею вниз.
Якраз у цю мить в обід його щита вдарила стріла. Міцний Молот глянув угору — по найближчому з дахів ковзнула підозріла постать. Щоб зайвий раз не наражатися на небезпеку, Роран пірнув у вузькі переходи поміж будинками. За якийсь час він уже був на майдані перед головними воротами Урубейна. І тут ватажок варденського загону ошелешено завмер, не уявляючи, що робити далі.
Обидві армії змішалися так, що несила було відрізнити, де чиї шеренги, або хоча б зрозуміти, де чий авангард. Малинові обладунки варденів майоріли по всьому майдану — часом це були поодинокі воїни, часом невеличкі групи. Сама ж битва, ніби велетенська калюжа, розтеклася в прилеглі вулиці та провулки. Найбільше Рорана здивували коти — не коти-перевертні, а звичайнісінькі коти, які сновигали по майдану невеличкими купками й нападали на ворогів з такою люттю, якої годі було чекати від цих мирних і лагідних на вигляд тварин. Невдовзі Міцний Молот збагнув, що ті діють за наказом своїх братів — котів-перевертнів. А в центрі майдану гарцював на бойовому коні лорд Барст. Його нагрудник відбивав заграву палаючих поблизу будинків. Сам старий вправно вимахував своєю булавою, вражаючи за кожним ударом щонайменше одного вардена. Стріли, спрямовані в нього, танули у жовтогарячих спалахах полум’я, а мечі та списи відскакували назад, ніби після удару об найміцніший граніт. Навіть могутні ургали не могли вибити його із сідла. У цю мить лорд Барст опинився за спиною в одного з куллів і легким рухом розколов йому голову, ніби шкаралупу яйця.