«Звідки в нього така сила? — здивовано подумав Роран. — Очевидно, магія, але ж магія повинна мати якесь джерело».
Міцний Молот уважно придивився до булави й панцира Барста — ні там, ні там каменів не було, а Галбаторікс навряд чи зважився б дистанційно підтримувати лорда енергією. Роран добре пам’ятав розмову з Ерагоном, котра відбулася напередодні того, як вони врятували Катріну в Хелгрінді. Тоді Ерагон казав, що людське тіло, ба навіть тіло Вершника, майже неможливо змінити так, щоб воно зрівнялося за міцністю й спритністю з тілом ельфа. З огляду на почуте, усе те, що дракони зробили з Ерагоном під час Кривавої Клятви, виглядало ще дивніше. Тож Роран знову замислився над тим, де може бути сховане джерело надприродної сили Барста.
Лорд тим часом натягнув вудила свого коня й змусив того круто розвернутися. Вогонь заграви зблиснув на його металевому нагруднику й засліпив Міцному Молоту очі. «А чого це в нього такий великий живіт? — подумав Роран. — Хто-хто, а цей чолов’яга ніколи не втрачав форми. Та й Галбаторікс навряд чи кинув би на захист Урубейна пузаня. Може, у нього там Елдунарі?»
За якусь мить земля задвигтіла й вулицю розітнула велетенська темна розщелина. Вона виникла якраз під конем Барста, але той продовжував висіти в повітрі, наче його копита й досі міцно стояли на землі. Довкола лорда Барста замерехтіло барвисте кільце, яке нагадувало ореол із пошматованої веселки. Від нього розтікалися хвилі тепла й холоду, а з розщелини почала виповзати крига, що мала ось-ось узяти у свої холодні кайдани ноги Барстового скакуна. Та якою б потужною не була ця крижана стихія, у неї все одно нічого не виходило — здавалося, на вершника та його коня магія взагалі не діє.
Барст знову смикнув повіддя й спрямував скакуна до купки ельфів, які стояли під стіною найближчого будинку й співали щось прадавньою мовою. «Мабуть, та розщелина — справа їхніх рук», — подумав Роран. А над ельфами вже зависла нищівна булава лорда Барста. Ті кинулися врозтіч, але все було марно. Лорд легко наздоганяв їх — ельфійські щити під ударами Барстової булави розліталися вдрузки, а їхні кістки ламались так легко, ніби були пташиними.
«Куди ж зник ельфійський захист? — нетямився від подиву Роран. — Невже вони не можуть його зупинити? Адже лорд — звичайна людина і з ним усього одне Елдунарі».
За кілька ярдів від Рорана в море знеможених боротьбою тіл несподівано врізалась величезна кругла каменюка. Вона залишила по собі липкий червоний слід і гупнула в стіну одного з будинків, розтрощивши статуї перед входом.
Роран нагнувся й брудно вилаявся, намагаючись зрозуміти, Звідки та каменюка прилетіла. Новина була невтішна — солдатам Галбаторікса вдалося відвоювати кілька катапульт на міській стіні.
«Вони руйнують власне місто, — з жахом подумав Міцний Молот. — Вони стріляють у своїх людей…»
Почуття люті змішалося з почуттям невимовної огиди, тож він поспішив відвернутися від майдану й швидко окинув поглядом центральну частину міста.
— Ми тут нічим не допоможемо! — вигукнув Роран, звертаючись до свого загону. — Залиште Барста іншим! Гайда за мною, візьмемо он ту вулицю!
Юнак не став чекати на відповідь своїх підлеглих, а миттю розвернувся й рушив уперед. За його спиною знову залунали розпачливі крики — це ще одна каменюка врізалася в шеренгу бійців.
Вулиця, на яку прямував Міцний Молот, аж кишіла ворогами. Зі своїх там залишилося всього кілька ельфів і котів-перевертнів, та й тих солдати Імперії міцно притисли до крамниці капелюшника. Коти відбивались, як уміли, а ельфи пустили в хід магію — зібравшись докупи, вони несподівано щось вигукнули, і добрий десяток воїнів Галбаторікса замертво впали на землю.
Роран втратив самовладання й оскаженіло кинувся в бій. Перестрибнувши через мертве тіло, він опустив свій молот на шолом чоловіка, який опинився до нього спиною. Другий солдат полетів шкереберть після потужного штурхана щитом, а третій помер, навіть не скрикнувши, від блискавичного удару молотом у шию.