— Ну, ось так значно краще, — посміхнувся Галбаторікс. — Тепер ми можемо говорити, як цивілізовані істоти, не переймаючись тим, що хтось когось хоче вбити, — він погладив хлопчика по голові й показав на сходи помосту: — Сідайте.
Діти слухняло всілися на нижній сходинці, якнайдалі від короля. Галбаторікс задоволено глянув на них.
— Кауста! — сказав він.
Ерагон, Арія, Елва й Сапфіра, мов по команді, плавно рушили вперед, аж доки не опинились біля основи помосту. Ерагон ніяк не міг збагнути, чому захист не допомагає їм. І що більше він думав про слово, то більшим і більшим ставав його неспокій. А вслід за ним приходило почуття безпорадності. Попри всі їхні плани, всі переживання, страждання, жертви, Галбаторікс піймав їх так легко, немов це була купка щойно народжених кошенят. Судячи з усього, король був іще страшніший, ніж будь-хто міг собі уявити.
Зрештою, вони не були цілком безпорадні, бо могли керувати своєю свідомістю, а може, і використовувати магію…
Погляд Галбаторікса зупинився на Ерагоні:
— Отже, ти той, хто завдав мені стільки неприємностей, Ерагон, син Морзана… Ми з тобою мали б зустрітися вже давно. Якби твоя мати не була така дурна й не сховала тебе в Карвахолі, ти б виріс тут, в Урубейні, як дитина зі шляхетної родини, з усіма належними їй статками й обов’язками, замість того, щоб марнувати свої дні, порпаючись у бруді. Та як би там не було, тепер ти тут, і все це повинно нарешті стати твоїм. Воно твоє за правом народження. Це твій спадок, і я повинен бачити, як ти отримаєш його, — король придивився до Ерагона пильніше: — Ти більше схожий на матір, ніж на батька. У Мертага все навпаки. Але це дрібниці. На кого б ти не був схожий, важить тільки те, що ти і твій брат повинні служити мені, як це робили ваші батьки.
— Нізащо! — Ерагон зціпив зуби.
На обличчі короля заграла ледь помітна посмішка.
— Нізащо? Побачимо.
Він перевів погляд на Сапфіру:
— А ти, Сапфіро? Серед усіх сьогоднішніх гостей я найбільше радий бачити тебе. Ти виросла й стала гарним дорослим драконом. Ти пам’ятаєш це місце? Пам’ятаєш мій голос? Я провів багато ночей розмовляючи з тобою, коли ти ще була в яйці. Я дбав про тебе в ті роки, коли зміцнював свою владу в Імперії.
«Я… трохи пам’ятаю», — відповіла Сапфіра, й Ерагон передав її слова королю. Вона не хотіла напряму спілкуватися з Галбаторіксом, та й сам король не дозволив би цього. Зараз для них обох найкращим способом захистити себе було не торкатися свідомості один одного.
Галбаторікс кивнув:
— І я впевнений, що ти згадаєш іще більше, якщо довше залишишся в цих стінах. Мабуть, ти цього не знаєш, але більшу частину свого життя ти провела в кімнаті неподалік звідси. Це твій дім, Сапфіро. Це місце, якому ти належиш.І саме тут ти збудуєш своє гніздо й відкладеш яйця.
Очі Сапфіри звузились, і Ерагон відчув, як дракона охопила якась дивна туга, змішана з пекучою ненавистю.
Король тим часом продовжував:
— Аріє Дротнінг… Здається, у долі таки є почуття гумору, бо я вже давним-давно наказав привести тебе сюди — і ось ти тут. Твій шлях був дуже заплутаний, але ти все-таки потрапила сюди, причому з власної волі. Мені це видається досить пікантним. А тобі?
Арія лиш мовчки стисла губи. Галбаторікс неголосно засміявся:
— Я змушений визнати, що якийсь час ти була мені як кістка в горлі. Звісно, від тебе не було аж так багато шкоди, як від того незграбного й настирливого Брома, але й ти не сиділа без діла. Можна навіть сказати, що вся ця історія — справа твоїх рук, бо саме ти відправила яйце Сапфіри Ерагонові. Але я не серджуся на тебе. Якби не ти, Сапфіра, може, й не народилася б і тоді я ніколи не зміг би витягнути решту своїх ворогів з їхніх схованок. За це я тобі дуже вдячний.
Нарешті, залишилась ти, Елво… Дівчина зі знаком Вершника на чолі. Обраниця драконів, наділена здатністю розуміти все, що завдає людині болю. Мабуть, ти дуже страждала впродовж останніх місяців. Ти мала б зневажати всіх навколо себе за їхню слабкість, навіть якщо ти змушена ділити з ними їхні страждання. Вардени вправно використали тебе. Та сьогодні я покладу край усім битвам, які так мучили тебе, і тобі більше не доведеться страждати за помилки й невдачі інших. Обіцяю тобі. Можливо, вряди-годи мені буде потрібне твоє вміння, та загалом ти зможеш жити, як забажаєш, у мирі й злагоді.
Елва насупилась, але було ясно, що пропозиція короля звучить для неї надзвичайно спокусливо. Ерагон зрозумів, що слухати Галбаторікса так само небезпечно, як і слухати саму Елву.
Тим часом Галбаторікс замовк. Він сидів на троні й водив пальцем по руків’ю меча, спідлоба поглядаючи на Ерагона, Сапфіру, Арію та Елву. Потім його погляд ковзнув повз них, туди, де плавали невидимі Елдунарі. Здавалось, на обличчя короля набігли тіні.