Тепер Роранові було значно легше атакувати. І все ж таки вони з ворожих солдатів примудрився вдарити Міцного Молота в праве плече — він відчув, як стрімко тануть його сили, коли магічний захист відхиляв смертоносне лезо вбік. На превеликий подив ватажка, цього разу захист спрацював. Усього лиш кілька секунд тому він не завадив крайці ворожого щита шарпонути шкіру на лівій щоці Міцного Молота. Тепер усе було гаразд, і Роран неабияк зрадів.
Він сміливо рушив назустріч двом солдатам, які залишилися, та перш ніж устиг дійти до них, у повітрі промайнула лискуча сталь, і голови ворогів із застиглим подивом на обличчях покотилися на бруківку. Тіла впали слідом, а за ними Роран побачив знахарку Анжелу, одягнену у свою чорно-зелену кольчугу, з алебардою в руках. Поруч із нею було двоє котів-перевертнів. Один із них мав вигляд дівчини з розпущеним волоссям, гострими закривавленими зубами й довгим кинджалом, а інший виглядав так, як і має виглядати кіт. Роранові здалося, що це був Солембум, хоч він міг і помилитися.
— Роране! Я так рада тебе бачити, — сказала знахарка з надто веселою як для таких обставин посмішкою. — Це ж треба — зустрітися тут!
— Краще тут, ніж у могилі,— відповів на те Міцний Молот, підбираючи ще один спис і цілячись ним у солдата, якого помітив трохи нижче по вулиці.
— Гарно сказано!
— Я думав, ти пішла з Ерагоном.
Анжела заперечно похитала головою:
— Ні. Він мене не кликав. Та хоч би й кликав, то я б не пішла. Я не годжуся для Галбаторікса. До того ж, у Ерагона є Елдунарі — вони йому допоможуть.
— Звідки ти знаєш? — здивовано спитав Роран. Вона підморгнула йому з-під краю шолома:
— Я багато чого знаю.
Спитати ще щось Міцний Молот не встиг, бо на них знову посунули ворожі солдати. Роран скрикнув, прикрив плече щитом і рушив уперед. До нього приєдналися знахарка, коти-перевертні, а також Хорст, Мандел і ще кілька воїнів.
— А де твій молот? — прокричала Анжела, вправно орудуючи своєю закривавленою зброєю.
— Загубив! Я впустив його!
У цю мить за його спиною хтось заволав від болю. Роран зиркнув через плече й побачив, як Бальдор стискає обрубок своєї правої руки. Сама ж рука лежала на землі.
Роран кинувсь до нього, на шляху перестрибнувши через кілька трупів. Хорст був уже біля сина, відбиваючи атаку солдата, який відрубав Бальдорові руку.
Міцний Молот миттю вихопив кинджал, відчикрижив чималий шмат плаща вбитого солдата й міцно перев’язав ним обрубок Бальдорової руки, зупиняючи кровотечу. Знахарка швидко стала навколішки поряд з ним.
— Можеш йому допомогти? — спитав Роран. Вона заперечно похитала головою:
— Тут ні. Якщо я скористаюся магією, то можу його вбити. Але якби ти зміг якось витягти його за межі міста, то, може, ельфи й урятували б йому руку.
Роран не знав, що робити. З одного боку, у нього було надто мало воїнів, щоб відправити когось із Бальдором. Та з другого — якщо Бальдор залишиться без руки, на нього чекає дуже важке життя…
— Якщо ти не врятуєш його, я зроблю це сам, — сказав Хорст.
Роран мовчки пригнувся, ухиляючись від величезної каменюки, яка просвистіла в нього над головою і вдарилась у передню стіну будинку, розкидавши навсібіч уламки цегли. Усередині будинку хтось скрикнув.
— Ні, ти потрібен нам тут, — відповів Роран, трохи постояв, а тоді покликав до себе старого шевця Лоринга й одного ургала. — Швиденько відведіть його до ельфійських цілителів, — наказав він, підштовхуючи до них Бальдора, який уже встиг підняти свою руку й заховати її під кольчугу.
Ургал спершу сердито забурчав, потім грюкнув мечем по щиту й сказав із таким сильним акцентом, що Роран ледь зрозумів його:
— Я залишусь! Я битимусь!
Міцний Молот підійшов до нього впритул, схопив за ріг і притягнув його голову до себе:
— Ти робитимеш те, що я накажу!.. До того ж, це дуже важке завдання. Захищай його — і ти прославиш і себе, і своє плем’я.
Очі ургала зблиснули.
— Прославлю? — спитав він, ніби протискуючи звуки крізь великі зуби.
— Прославиш! — запевнив Роран.
— Тоді я зроблю це, Міцний Молоте!
Роран полегшено зітхнув, коли вся трійця рушила до зовнішньої стіни, намагаючись не натрапляти на ворожих солдатів. Він іще більше заспокоївся, помітивши, що назирці за ними пішла кішка-перевертень у людській подобі — дівчина з розпущеним волоссям крутила туди-сюди головою, принюхуючись до повітря.