Та спостерігати за Бальдором і його супутниками було ніколи, бо ворожі солдати знову пішли в наступ… Роран страшенно не любив битися списом, але вибору не було. Сутичка швидко закінчилась, і на деякий час на вулиці запанувала тиша. Міцний Молот знав, що так буде недовго. Тому він сів на поріг якогось будинку й спробував хоч трохи відновити дихання — втома, як морська хвиля, набігла на все його тіло. Навряд чи він зміг би ще довго витримати, не зробивши при тому фатальної помилки. Роран сидів, часто й важко дихаючи та дослухаючись до криків, що долинали з боку зруйнованих головних воріт Урубейна. Із того суцільного гамору важко було збагнути, що там відбувається, але, судячи з усього, варденів відтіснили назад, тому що звуки, здавалося, трохи віддалилися. Та навіть зараз Роран добре чув, як тріщали кістки його воїнів під ударами булави лорда Барста.
Міцний Молот змусив себе встати. Зробити це було важко, та якби він сидів іще довше, м’язи взагалі перестали б його слухатись. І щойно Роран звівся на ноги, як на те місце, де він сидів, хтось спорожнив свій нічний горщик.
— Убивці! — крикнула в нього над головою жінка, після чого з гуркотом зачинились віконниці.
Роран мовчки знизав плечима й повів своїх воїнів до найближчої поперечної вулиці, переступаючи через закривавлені мертві тіла. Невдовзі вони зупинились — повз них прожогом мчав переляканий ворожий солдат. Він тікав від зграї котів-перевертнів.
Роран посміхнувся й рушив далі. Та за мить він знову зупинився. Від центру міста назустріч їм бігла купка рудобородих гномів.
— Готуйтесь! — закричав один із них. — За нами по п’ятах ідуть солдати! їх там, мабуть, кілька сотень!..
Роран озирнувся назад, на порожню поперечну вулицю.
— Може, ви відірвались… — почав він, та відразу ж замовк, бо в цю мить із-за рогу будинку з’явились червоні плащі. За ними ще й іще. Солдати заполонили вулицю, немов полчище червоних мурах.
— Назад! — закричав Роран. — Назад!
«Треба знайти місце, щоб сховатись, — подумав він. — Але де?» Зовнішня стіна була надто далеко, а всі будинки довкола надто малі, щоб мати внутрішні двори.
Так чи інакше, Роран і його воїни побігли вниз по вулиці. Стріли засвистіли довкола них. Аж раптом різкий біль пройняв спину Міцного Молота вище поясниці. Здавалося, хтось встромив туди великий залізний лом. Роран спіткнувся й упав. Та вже за мить біля нього була знахарка. Вона щосили смикнула щось до себе — Роран скрикнув. Біль почав потроху вщухати.
— А твоя кольчуга досить міцна, — сказала Анжела, показуючи йому стрілу із закривавленим наконечником. Знахарка відкинула її геть і допомогла Роранові звестись на ноги.
Заскреготавши зубами, Міцний Молот рушив до свого загону. Він так-таки й не бачив місця, де можна було б зайняти зручну оборону, тим часом ворожі солдати підходили все ближче й ближче. Вибору не було.
— Стій! — закричав Роран. — Шикуйсь! Ельфи — на фланги! Ургали попереду й по центру!
Сам він став на своє місце біля воїнів спереду — поруч із Дарменом, Альбричем, ургалами та одним рудобородим гномом.
— Отже, ти той, кого називають Міцний Молот? — спитав гном, пильно вдивляючись у ряди ворожих солдатів. — Я бився разом із твоїми земляками у Фартхен Дурі. Для мене велика честь битися пліч-о-пліч з тобою.
Роран буркнув щось невиразне. Зараз йому треба було молитися, щоб бодай устояти на ногах.
А ворожі солдати були вже поруч. Вони пішли в атаку, відтісняючи Рорана та його воїнів назад. Міцний Молот уперся плечем у щит і щосили наліг на нього. Мечі та списи зблискували в щілинах між щитами. Роран відчув, як щось ковзнуло об його бік — добре, що там була кольчуга.
Ельфи та ургали робили свою справу бездоганно. Вони доволі швидко врізалися в ряди супротивника й звільнили місце для того, щоб Роран та його воїни могли орудувати зброєю. Гноми так само намагалися не відставати. Краєм ока Роран побачив одного з них — той примудрявся бити солдатів по ногах і в пах, змушуючи багатьох падати.
Однак солдатів Імперії було надто багато. Доводилось відступати крок за кроком. Навіть ельфи не могли стримати лавину людей, хоч вони робили все, що могли. Отіара, ельфійська жінка, з якою Роран говорив за міською стіною, замертво впала — стріла вп’ялася їй прямо в шию, чимало інших ельфів були поранені. Та й сам Міцний Молот отримав кілька ран: у верхній частині правої литки був глибокий поріз, другий чималий поріз був на правому ж таки стегні — чийсь меч ковзнув під край кольчуги, шию він боляче подряпав власним щитом, а на внутрішній частині правої ноги була колота рана, яка, на щастя, обійшла артерії. Годі вже й казати про численні синці. Словом, Роран почувався так, наче хтось, не шкодуючи сил, побив добрячою ломакою все його тіло, а потім двійко незграбних вояків використали його як мішень для кидання ножів.