Ельф швидко-швидко зашепотів щось прадавньою мовою.
— Готово, — доповів він за якусь мить.
— Барсте! — крикнув Роран, чуючи, як його голос перекриває шум битви. Усе довкола завмерло. Рясний піт крапав з Роранового чола, а його серце билося часто й лунко.
— Барсте! — крикнув він ще раз і вдарив у свій щит списом. — Ходи сюди й бийся зі мною, чортів виродку!
Та замість Барста на Рорана кинувсь якийсь солдат. Міцний Молот відбив його меч й одним порухом легко звалив чоловіка на землю.
— Барсте! — утретє вигукнув Роран, вганяючи спис у солдата Імперії.
Широка, важка постать повернулась до нього обличчям. Тепер, коли Барст був близько, Роран міг побачити в його очах хитрий розум і глузливу посмішку в куточках його дитячого рота. Барстова шия була завтовшки зі стегно Рорана, а під кольчугою на руках вигравали могутні м’язи. Світло, що відбивалося від його випуклого нагрудника, постійно відволікало Рорана, незважаючи на те, що він намагався не звертати на нього уваги.
— Барсте! Мене звати Роран, Міцний Молот, я двоюрідний брат Ерагона, Убивці Тіні. Бийся зі мною, інакше усі, хто сьогодні тут є, запам’ятають тебе як боягуза.
— Жодна людина не злякає мене, Міцний Молоте. Чи, може, мені краще називати тебе Той, Що Не Має Молота? Бо я не бачу в тебе ніякого молота.
Роран випрямився.
— Мені не потрібен молот, щоб убити тебе, безбородий лизоблюде.
— Справді? — ледь помітна посмішка Барста стала ширшою. — Звільніть нам місце! — закричав він і махнув булавою вбік своїх воїнів та варденів.
Тисячі ніг, відступаючи назад, здійняли чималий гармидер, і навколо Барста утворилась широка кругла місцина. Він тицьнув булавою на Рорана:
— Галбаторікс розповідав мені про тебе, Той, Що Не Має Молота. Він наказав мені зламати кожну твою кістку, перш ніж убити тебе.
— А що, коли натомість ми переламаємо твої кістки? — похмуро спитав Роран, а подумки скомандував: «Давай!» Він намагався пробити своєю думкою темряву, що огорнула його розум, сподіваючись, що ельфи й інші чарівники почують його.
Барст насупився й хотів щось сказати у відповідь. Та перш ніж він устиг вимовити бодай слово, у повітрі пролунав низький свист, і шість кам’яних снарядів розміром із діжку, випущених з катапульт, розташованих на стінах, вилетіли з-за дахів будинків. Разом з каменями летіло півдюжини списів.
П’ять каменюк упало прямо на Барста. Шоста не влучила й застрибала по площі, наче камінчик по воді, розкидаючи і людей, і гномів. Уламки від неї розліталися навсібіч. Роран пригнувся, сховавшись за щитом, і ледь втримався на ногах, коли величезний шматок каменя врізався йому в руку. Списи зникли в спалахах жовтого вогню, який огидним світлом осяяв хмари пилу, що здійнялись угору від того місця, де стояв Барст.
Упевнившись, що небезпека минула, Роран виглянув з-за щита. Барст лежав на спині серед уламків, а поруч із ним валялася на землі його булава.
— Взяти його! — крикнув Роран і побіг уперед.
Вардени кинулись до Барста, але солдати Імперії так само з криком пішли вперед, дозволивши супротивникам просунутись лиш на кілька кроків. Обидві армії з неймовірним лементом та відчайдушною люттю в серцях знов накинулись одна на одну.
У цей час із сусідньої вулиці з’явився Джормандер разом із сотнею людей, яких йому вдалося зібрати. Цей загін допоміг варденам стримати солдатів Імперії. А з протилежного боку площі, з-за будинків, що слугували як прикриття, вийшли Гарцхвог та ще шестеро куллів. Від їхніх кроків двигтіла земля, і вардени та люди Імперії розбігалися навсібіч, даючи їм дорогу. Не минуло й хвилини, як по бруківці туди, де лежав Барст, ринули, вишкіривши зуби, сотні котів-перевертнів. Але Барст не ворушився. Він почав виявляти перші ознаки життя аж тоді, як до нього підійшов Роран. Міцний Молот не став чекати. Схопивши спис обома руками, він спрямував його прямо Барстові в шию. Однак за фут від цілі гостре лезо зброї завмерло — наконечник зігнувся, немов від удару об гранітну брилу.
Роран вилаявся й почав завдавати удари списом так часто, як тільки міг — у жодному разі не можна було дозволити, щоб Елдунарі під Барстовим нагрудником поновили свої сили.
Барст заворушився.
— Швидше! — закричав Роран ургалам. Зрештою, ті вже й так були досить близько.
Тоді Міцний Молот відскочив убік, щоб звільнити їм місце. Величезні ургали один за одним почали бити лорда своєю зброєю. Його захист перешкоджав їм, та вони не зупинялись. Це було приголомшливе видовище. Коти-перевертні й ельфи скупчились довкола Рорана, а той краєм ока стежив ще й за тим, як його воїни та люди Джормандера стримують солдатів Імперії.