— І це все? Чого ж ви так довго шепотілися? — не повірив Бальдор.
— Ми говорили тільки про це, — твердо сказав Ерагон.
Тим часом сонце, майже торкаючись лінії горизонту, змінило колір з жовтогарячого на темно-червоний. Набуваючи такого самого відтінку, за виднокраєм зникло й кілька невеличких хмарин, що нагадували про нещодавній шторм. Над головами в людей прудко пурхали ластівки, полюючи на сонних мух та дрібних комах.
Вечоріло. Крики Елейн зробилися тихішими, принаймні від них волосся в Ерагона вже не ставало дибки. Юнакові понад усе хотілось позбавити її болю, та він не міг порушити дане Арії слово, тому сидів на місці й схвильовано гриз нігті, перемовляючись із Сапфірою.
Нарешті, торкнувшись земної тверді, сонце розтеклося по всьому горизонту, ніби гігантський яєчний жовток, що випав зі шкаралущі. Ластівки поступово звільнили небеса для кажанів — лопотіння їхніх крил та пронизливий крик різали Ерагонові слух…
Останній крик Елейн був такий, що заглушив геть усі інші звуки. Відразу потому запала гнітюча тиша, котру за мить розітнув плач немовляти. Сповіщаючи про народження нової людини, він лунав, як урочисті фанфари.
На обличчях Альбрича, Бальдора, Ерагона й Рорана засяяли радісні посмішки. Та їхня радість була недовга — щасливі вигуки карвахольців поступово змінилися на плач і голосіння, які долинали з намету. Ерагонові аж на серці похололо, коли він збагнув, що сталося. А сталося найгірше…
— Ні,— прошепотів він, не вірячи власним вухам. — Елейн не могла померти, не могла… Арія ж обіцяла…
Ніби прочитавши юнакові думки, Арія вийшла з намету й миттю опинилася біля нього, подолавши простір кількома стрибками.
— Що сталось? — запитав Бальдор спантеличено, та ельфійка не звернула на нього жодної уваги.
— Мерщій, Ерагоне, — гукнула вона.
— Та що ж там таке? — загорлав Бальдор уже роздратовано й хотів спинити Арію за плече.
Ельфійка блискавичним рухом перехопила його зап’ясток і вивернула руку за спину, змусивши коваля зігнутись. Його обличчя аж посіріло від болю.
— Хочеш, щоб твоя маленька сестричка вижила — тримайся якнайдалі від мене! — прошипіла Арія, а потім штурхонула Бальдора прямо на Альбрича й швидко побігла до намету.
— То що там? — стурбовано спитав Ерагон, наздогнавши її.
— Дитина здорова, але народилася з котячою губою… — зиркнула ельфійка йому в обличчя своїми палаючими очима.
Аж тепер Ерагон зрозумів, чого карвахольські жінки так переполошились. Немовлята, які народжувалися з котячою губою, мали небагато шансів вижити — їх було важко годувати, та навіть якщо це вдавалося, їхнє подальше життя все одно ставало одним суцільним стражданням: з них кепкували й знущалися, вони були самітниками й ніколи не мали власних родин. Словом, більшість із них проклинали долю за те, що взагалі побачили світ.
— Ти мусиш її зцілити, Ерагоне, — сказала Арія.
— Я? Але я ж ніколи… Слухай, а чому не ти? Ти ж тямиш на зціленні куди більше за мене.
— Якщо я зміню дитині обличчя, то люди казатимуть, ніби я її вкрала, підмінивши на іншу. Повір, Ерагоне, я добре знаю, як твоя раса ставиться до ельфів, надто добре. Я можу зробити це, але потім дівчинка страждатиме все життя. Ти єдиний, хто може врятувати її від лихої долі.
Вершника охопила паніка. Він не хотів брати на себе відповідальність за чиєсь життя, бо від нього й так залежали тисячі людських доль.
— Ти мусиш її зцілити, — наполягала Арія.
— Гаразд. Але коли щось піде не так, ти мені допоможеш? — згодився Ерагон, згадавши, як дбайливо ельфи ставляться до дітлахів, якої б раси ті не були.
— Авжеж.
«І я, — озвалась Сапфіра. — Навіщо про таке взагалі питати?»
«Тоді я готовий», — відповів Ерагон, стиснувши руків’я Брізінгра.
Юнак рішуче закрокував до намету. Арія тим часом задріботіла позаду нього. У наметі було так багато свічок, що від їхнього диму в Ерагона миттю почало різати в очах. Попід стіною, приказуючи, похитувалися п’ятеро карвахольських жінок. Біля лежака, палко сперечаючись про щось із Гертрудою, стовбичив Хорст. Його обличчя було червоне, запухле й геть виснажене. Гертруда тримала на грудях загорнуте в ганчір’я немовля, хоч Ерагон, як не старався, не міг розгледіти його личка. Круглі щоки Гертруди вилискували від поту, й на них весь час налипало її розкуйовджене волосся. Біля голови лежака на кругленькій подушці примостилась Катріна, котра час від часу обтирала чоло Елейн мокрою ганчіркою.
Ерагон насилу впізнав породіллю — під її очима набрякли темні мішки, а сльози повільно скочувались на скроні й зникали в її густому волоссі. Соваючись на закривавлених простирадлах, жінка квапливо хапала ротом повітря й белькотіла щось нерозбірливе.