— Ні! — закричав Барст, коли чисте біле світло вирвалося з-під країв його кольчуги. На мить він завмер, так, наче всі його м’язи обплело ланцюгами, а потім почав тремтіти.
Світло осліпило Рорана, обпекло йому руки й обличчя. Він відпустив Барста й упав на землю, закриваючи очі.
А світло все лилося й лилося з-під нагрудника Барста, аж доки металеві краї не почали плавитись. Потім полум’я згасло. Світ ніби потемнів, а те, що залишилось від лорда Барста, оповите димом, упало навзнак на бруківку. Роран, кліпаючи очима, дивився в безбарвне небо. Він знав, що йому треба встати, бо поруч були солдати, але бруківка під ним здавалась напрочуд м’якою, і все, чого він хотів — заплющити очі й відпочити.
Коли він знову розплющив очі, то побачив Орика й Хорста, які схилились над ним, а також кількох ельфів.
— Роране, ти чуєш мене? — спитав Хорст, пильно й стурбовано дивлячись на нього. Роран хотів відповісти, та не зміг вимовити ані слова.
— Ти чуєш мене? Слухай, Роране! Тримайся!.. Роране! Роране!
Міцний Молот відчув, як тоне в темряві. Було так спокійно, наче він закутався в м’яку шерстяну ковдру. По тілу розлилось тепло. Останнє, що він пам’ятав, був Орик, який схилився над ним, промовляючи мовою гномів щось схоже на молитву.
ДАР ЗНАННЯ
Схрестивши погляди, Ерагон і Мертаг повільно кружляли один біля одного, намагаючись передбачити, куди і як буде рухатися суперник. Мертаг, як завжди, виглядав просто чудово, хоч під його очима були темні кола, а обличчя здавалось виснаженим. Ерагон подумав, що це, мабуть, наслідок якоїсь великої внутрішньої напруги. Обладунки Мертага були такі самі, як і в Ерагона: кольчуга, рукавиці з крагами, наручні, поножі, от тільки його щит був довший і тонший, ніж в Ерагона. Щодо мечів, то Брізінгр з його півтораручним руків'ям був довший, зате Зарок мав ширше лезо й більшу вагу.
Вони почали наближатись один до одного, і, коли між ними було вже близько десяти футів, Мертаг, який опинився спиною до Галбаторікса, мовив сповненим люті шепотом:
— Що ти робиш?
— Виграю час, — так само тихо відповів Ерагон, намагаючись не ворушити губами.
— Ти дурень, — зиркнув Мертаг зі злістю. — Він буде дивитись, як ми чикрижимо один одного на шматки… А що це змінить?.. Нічого.
Замість відповіді Ерагон переніс вагу тіла вперед і зробив різкий випад мечем, змушуючи Мертага відхилитись.
— Хай тобі грець! — просичав Мертаг. — Якби ти зачекав іще хоч день, я міг би визволити Насуаду.
Ерагон на мить завмер від подиву:
— Чому я маю тобі вірити?
Це питання ще більше розлютило Мертага — його губи скривились, і він прискорив кроки, змушуючи й Ерагона рухатись швидше.
— Здається, ти нарешті знайшов собі гідний меч, — трохи голосніше мовив Мертаг. — Його зробили для тебе ельфи, чи не так?
— Знаєш, вони…
Мертаг кинувся вперед, цілячись Зароком у живіт суперника, та Ерагон відстрибнув і встиг відбити червоний меч. Потім він зробив мечем над головою петлю, дозволивши руці зісковзнути з головки Брізінгра й тим самим збільшивши зону досяжності,— і Мертаг, пританцьовуючи, відскочив назад.
Обоє на мить завмерли, щоб побачити, чи нападатиме суперник знову. Жоден з них цього не зробив, і вони знов закружляли, ніби в танці. Тепер Ерагон був обережніший. Після обміну ударами він зрозумів, що Мертаг не поступається в силі та спритності ані йому, ані ельфам. Тим паче, що заборона короля використовувати магію, очевидно, не стосувалася тих заклять, які робили ноги та руки Мертага значно сильнішими. Правду кажучи, Ерагонові не припав до душі наказ короля, хоч він і розумів, що в іншому разі битва була б нечесна.
Та Ерагон і не хотів чесної битви. Він хотів одного: тримати під контролем хід поєдинку, так, щоб на власний розсуд вирішувати, коли та як його треба закінчити. На жаль, тепер, зважаючи на вміння Мертага орудувати мечем, Ерагон сумнівався, що в нього є така можливість. Та навіть якби вона й була, Вершник не був упевнений у тому, що зможе скористатися цим боєм, щоб напасти на Галбаторікса. Зрештою, думати про це зараз було ніколи. Залишалося сподіватися, що Сапфіра, Арія та дракони спробують вигадати щось самотужки. Тим часом Мертаг ударив Ерагона лівим плечем, змусивши його сховатися за щитом. Уже за мить Вершник зрозумів, що то була хитрість — Мертаг просто хотів опинитися справа від нього, щоб пробити захист. Ерагон блискавично обернувся й побачив, як Зарок по дузі летить йому прямо в шию. Край меча — тонка, мов струна, лінія, — зблиснув перед очима, й Ерагон ледве встиг незграбним поштовхом гарди Брізінгра відхилити його вбік. Зате удар у відповідь був значно кращий. Ерагон відчув неабияке задоволення, коли Брізінгр влучив Мертагові в руку біля зап’ястка. І хоч меч не розрубав ані рукавицю Мертага, ані рукав туніки під нею, удар був дуже болючий та ще й відкинув руку від тіла, залишивши груди неприкритими. Тоді Ерагон ударив у груди — Мертаг відбив його атаку щитом.