Ерагон чув, як услід за ним почала щось говорити Елва. Та вона не встигла вимовити й звука, як Галбаторікс сказав: «Тейна!» — і дівчинка одразу ж замовкла.
— Я зірвав з нього магічний захист! — вигукнув Мертаг. — Він…
Мертаг замовк, а за секунду Ерагон побачив, як той падає мов підкошений на підлогу. Його шолом вдарився об каміння з різким стуком. Що б не казав Галбаторікс, він робив це так швидко й тихо, що Ерагон нічого не міг збагнути.
— У мене багато чарів, — нарешті мовив Галбаторікс голосно, і його обличчя, схоже на хижого птаха, потемніло від люті.— Ви не можете, завдати мені шкоди!
Він звівся зі свого трону й широкими кроками рушив по сходах до Ерагона. Плащ короля ритмічно гойдався, рука лежала на білому смертоносному мечі.
За ті короткі миттєвості, поки Галбаторікс ішов до нього, Ерагон спробував піймати розум бодай одного дракона, який атакував його свідомість, та їх було так багато, що Вершникові довелось напружити всі сили, щоб відігнати орду Елдунарі, перш ніж ті поневолять його думки.
Галбаторікс зупинився за крок від Ерагона. Він пильно глянув на нього. На скронях короля проступили вени, а м’язи важкої щелепи напружились.
— Ти хочеш виступити проти мене, хлопче? — спитав він, ледь не бризкаючи слиною від люті.— Гадаєш, що ти мені рівня? Що зможеш скинути мене й сісти на мій трон?
Жили на шиї в Галбаторікса напнулись, наче товста мотузка. Він різко смикнув за край свого плаща.
— Я вирізав цей плащ і ці рукавиці з крил самого Бельгабада.
Король підняв Врангр і підніс його гостре лезо до очей Ерагона.
— Я вирвав цей меч з руки Враеля і зняв цю корону з голови того бідолахи, який носив її до мене. І ти ще думаєш подолати мене? Мене! Ти прийшов у мій замок, ти повбивав моїх людей і ти поводишся так, наче кращий за мене. Наче ти шляхетніший, доброчесніший…
Галбаторікс ударив Вершника по щоці головкою ефеса меча, розідравши шкіру. У голові в Ерагона загуло, а перед очима закружляло, пульсуючи, ціле сузір’я червоних цяток.
— Треба дати тобі урок скромності, хлопче, — уже не так роздратовано сказав Галбаторікс. Він підійшов до Ерагона так близько, що його блискучі очі опинились за кілька дюймів від очей Вершника. А потім ударив його в другу щоку. Якусь мить Ерагон не міг бачити нічого, крім безмежної темряви, усіяної спалахами світла.
— Мені буде до вподоби мати тебе серед своїх підданих, — знову озвався король і зовсім тихо додав: — Гангра.
Натиск Елдунарі, які атакували розум Ерагона, кудись зник. Тепер Вершник міг вільно думати. Аж раптом лезо думки, заточене до безконечно малої точки, пройняло свідомість Ерагона й занурилось у глибини його єства. Потім воно повернулось і, наче колючка нетреби в м’якому, як фетр, листі, розпанахало його свідомість, намагаючись знищити волю, індивідуальність, зрештою, сам розум.
Цей напад був несхожий на жоден із тих, з якими досі мав справу Вершник. Ерагон спробував бодай ухилитись від нього і в пошуках захисту зосередився на одній-єдиній думці: помста. Він відчував і емоції Галбаторікса: тут панувала лють, а водночас якась неймовірна радість від можливості змусити Ерагона страждати й бачити, як він корчиться від болю. Вершник зрозумів, що Галбаторікс так вправно ламав свідомість своїх ворогів, мабуть, іще й тому, що це давало йому насолоду.
Лезо проникало все глибше й глибше в самісіньке єство Ерагона, і він скрикнув, намагаючись хоч якось захиститися. Галбаторікс криво посміхнувсь. Його зуби були сліпучо-білі, наче порцеляна.
Та одним лиш захистом у битві не переможеш. І Ерагон, незважаючи на пекучий біль, змусив себе атакувати Галбаторікса у відповідь. Він пірнув у свідомість короля й міцно вхопив його гострі, ніби криця меча, думки. Вершник хотів пришпилити їх на місці, так, щоб король не міг ані ворухнутись, ані думати без його дозволу.
Дивно, але Галбаторікс навіть не пробував захищатись. Його крива посмішка стала трохи ширша, і він іще більше повернув лезо у свідомості Ерагона. Вершникові здалося, ніби всередині нього стрімко росте й без того великий кущ колючої шипшини. Він знову скрикнув, та цей крик завмер у хватці закляття Галбаторікса.
— Здавайся, — тихо сказав король і схопив Ерагона за підборіддя своїми залізними пальцями. — Здавайся.