— Я… не… здамся, — мовив Галбаторікс, повільно підводячись із підлоги.
Неподалік від короля Ерагон побачив Арію. Вона стояла майже біля трону й, здається, не знала, що їй робити. Повагавшись якусь хвилину, ельфійка швидко побігла вздовж помосту до Шруйкана. За нею рушила Сапфіра, а трохи згодом і Торнак.
Тим часом Галбаторікс був уже на ногах. Він зиркнув туди-сюди оскаженілими очима й великими кроками пішов до Ерагона. Мить — і його меч уже зблиснув у повітрі.
Ерагон якомога швидше відкотився вбік. Він почув, як Врангр рубонув камінь прямо біля його голови. Вершник відкотився ще на кілька футів і спробував встати. Ноги ледь-ледь тримали. Лиш енергія Елдунарі дозволяла йому сяк-так стояти на ногах.
Галбаторікс із криком кинувсь на нього — Ерагон відбив удар короля. Їхні мечі задзвеніли. Цей звук був різкий і чистий на тлі могутнього рикання драконів, що змагались не на життя, а на смерть.
Ось Сапфіра високо підстрибнула вгору й учепилась у величезну морду Шруйкана, заливаючи її кров’ю. Потім вона знов упала на підлогу. Шруйкан заніс над нею лапу з оголеними пазурами, та Сапфіра відскочила назад, наполовину розправивши крила…
Король знову пішов в атаку. Ерагон відхилився від Галбаторіксового могутнього удару, а сам спрямував меч під його ліву пахву. На превеликий подив, кінчик Брізінгра почервонів від крові. Тоді Вершник ударив іще раз, і Галбаторіксу коштувало неабияких зусиль відбити цей удар. Урешті-решті вони намертво схрестили свої мечі. Обличчя короля було спотворене майже до невпізнання, а на його щоках блищали сльози.
Аж раптом над їхніми головами стрімко пронісся язик полум’я. Повітря стало нестерпно гарячим. Десь поруч закричали діти. Поранена нога Ерагона підігнулась, і він спершу впав на коліна, потім став навпочіпки, боляче вдарившись рукою, якою тримав Брізінгр.
Він гадав, що меч короля ось-ось упаде на нього, але Галбаторікс так і стояв на своєму місці, похитуючись туди-сюди.
— Ні! — сказав король. — Я не… — він якось дивно глянув на Ерагона й додав: — Зупини це!
Вершник струснув головою і звівся на ноги. Його ліву руку проймав сильний біль. Він озирнувся — на лівій передній лапі Сапфіри зяяла глибока кривава рана. І в цю мить на другому боці зали Торнак учепився зубами в хвіст Шруйкана, змусивши чорного дракона загарчати й повернутись назад. Та поки він це робив, Сапфіра знов підстрибнула вгору, опинившись на верхній частині його шиї, зовсім поруч із черепом. Вона вчепилась кігтями в його луску й щосили вкусила за шию між двома шипами вздовж хребта. Шруйкан оскаженіло гаркнув і заметався ще більше.
Тим часом Галбаторікс знову пішов уперед. Один удар, другий… Ерагон досить легко відбив їх, а потім завдав удар у відповідь, який вразив короля.
— Зупини це, — сказав Галбаторікс, і в його голосі було більше благання, ніж загрози. — Біль…
Шруйкан іще раз шалено гаркнув. Вершник побачив, як за спиною в короля, з другого боку від Сапфіри, Торнак учепився в шию чорного дракона. Сапфіра й Торнак тягли голову Шруйкана вниз, і вона опинилась майже біля самісінької підлоги. Однак чорний дракон був надто великий і сильний, щоб вони могли здолати його навіть удвох. Навряд чи їхні зуби годні були завдати йому великої шкоди.
Аж тут, перед очима Ерагона, наче легка лісова тінь, промайнула Арія. Вона вискочила з-за колони й побігла до драконів. У лівій руці ельфійки сяяв, немов зоря, зелений Дотдаерт. Побачивши її, Шруйкан різко смикнувся всім тілом, намагаючись скинути із себе Сапфіру й Торнака. Та це була марна справа. Тоді він роззявив свою пащеку й випустив прямо перед собою величезний струмінь вогню.
На мить Арія зникла за вогняною стіною, а коли Ерагон побачив її знову, вона була вже майже поруч із головою Шруйкана. Кінчики її волосся палали, та ельфійка, здавалось, і не помітила цього.
Трьома великими стрибками Арія заскочила на передню ногу чорного дракона, звідти кинулась до його голови, тягнучи за собою, мов яка комета, вогненний хвіст. Потім вона голосно скрикнула й кинула Дотдаерт прямісінько у велике, сяюче, ніби блакитний лід, око Шруйкана.
Шруйкан заревів і здригнувся всім тілом. За мить він повільно-повільно почав падати на бік. З його рота потекло рідке полум’я.
Сапфіра й Торнак ледь устигли відскочити, коли велетенський чорний дракон ударився об підлогу. Колони зали затріщали. Уламки каміння полетіли зі стелі. Кілька ліхтарів розбилось, і з них закрапала якась рідина.
Уся зала так похитнулась, що Ерагон ледь не впав. Він не міг бачити, куди поділась Арія. Невже Шруйкан розчавив її?