«Малий…» — сказала вона, потершись мордою об його плече.
Ерагон мовчки торкнувся її важкої, вкритої лускою щоки. Йому було приємно бути поруч із Сапфірою. За мить він подумки глянув на Елдунарі. Як і сам Вершник, вони були втомлені подіями цього дня. Ерагон міг би побитися об заклад, що Елдунарі з куди більшим задоволенням просто дивилися б і слухали, аніж брали активну участь у подальшій розмові.
Елдунарі помітили його присутність.
«Ерагоне…» — Умарот хотів щось сказати, та одразу ж замовк.
Зрештою, ніхто з присутніх у кімнаті не хотів говорити першим. Панувала тиша. Ерагон чув, як десь унизу в місті тихо заіржав кінь. Від фортеці час від часу долинав стук палиць і стамесок.
Король Орин якось не надто зграбно засовався в кріслі, зробив пару великих ковтків вина. Грімр почухав своє гостре вухо й принюхався, так, наче смакував повітря.
Нарешті Датедр порушив мовчанку.
— Нам треба ухвалити рішення, — сказав він.
— Ми й так це знаємо, ельфе, — пробурчав Орик.
— Дай йому сказати, — Орин знову підніс до губ свій розцяцькований коштовним камінням кубок. — Я хочу послухати його думки з приводу того, що нам робити, — на обличчі Орина заграла ледь помітна гірка й трохи глузлива посмішка. Він схилив голову вбік Датедра, наче даючи йому дозвіл продовжувати.
Датедр у відповідь теж схилив голову. Якщо ельфа й образив тон короля, то він не виказав цього нічим.
— Не секрет, що Галбаторікс помер і чутки про нашу перемогу розходяться по землі. До кінця цього тижня про смерть Галбаторікса стане відомо в більшій частині Алагезії.
— Так і повинно бути, — сказала Насуада. Замість туніки, в якій її тримали в підземеллі, на ній була тепер чудова червона сукня. Щоправда, ця сукня ще більше підкреслювала, як схудла Насуада під час ув’язнення — тканина вільно висіла на її плечах, а талія дівчини видавалась надто тонкою. Та хоч Насуада й була вкрай виснажена, судячи з усього, їй уже вдалося відновити якусь частину своєї сили, бо, коли Ерагон і Сапфіра повернулися до фортеці, Насуада взагалі ледь трималася на ногах. Побачивши Насуаду, Джормандер одразу ж забрав її до свого табору, і решту дня вона провела на самоті. Ерагон не встиг поговорити з нею перед нарадою, тому не знав її думки стосовно того питання, яке вони мали обговорювати сьогодні. Ясна річ, у крайньому разі Вершник міг би зв’язатися з нею подумки, але зараз він не хотів порушувати її спокій. Після того, що пережила Насуада, спокій потрібен їй був понад усе.
— Так і повинно бути, — повторив Датедр, і його голос відбився луною під склепінчастою стелею високої круглої кімнати. — Але як тільки люди дізнаються, що Галбаторікса вже нема, перше питання, яке спаде їм на думку, буде таке: «А хто стане на його місце?» — Датедр обвів поглядом присутніх. — Наша королева загинула. Король Орин поранений… І вже поповзли всілякі чутки, я впевнений у цьому. Треба покласти їм край іще до того, як вони встигнуть наробити нам шкоди. Ми не маємо права відкладати рішення, тому що це загрожує катастрофою. Не можна дозволити кожному лорду, в якого є бодай поганеньке військо, думати, що він став повноправним володарем свого маленького королівства. Якщо це станеться, тоді Імперія розсипеться на сотні окремих королівств. Ніхто з нас цього не хоче. Треба обрати наступника — обрати й оголосити про це, яким би важким не був тягар, що впаде на його плечі.
— Слабкий не може вести людей, — наче між іншим сказав Грімр.
Король Орин знов посміхнувся, та посмішка не торкнулась його очей.
— А яку роль для себе ви тут бачите? — спитав він, звертаючись до Арії й лорда Датедра. — Або ти, королю Орику? Або ти, королю Півлапо?.. Звісно, ми дуже вдячні вам за дружбу й допомогу, але це питання треба вирішувати людям, а не вам. Ми самі керуємо собою, ми не дозволимо іншим обирати собі короля.
— Я теж так гадаю, — на превеликий подив Ерагона сказала Насуада. — Це справді те, що ми повинні вирішити самі,— вона глянула через кімнату на Арію й Датедра: — Ви, поза сумнівом, можете нас зрозуміти. Невже б ви дозволили нам вказувати, кого призначити вашим новим королем чи королевою? — Вона перевела погляд на Орика: — Та й ваші клани навряд чи дозволили б нам обрати наступником Ротгара навіть тебе.
— Це так, — відповів Орик, — вони б не дозволили.
— Звичайно, — мовив Датедр, — це ви повинні ухвалити рішення. Ми аж ніяк не хочемо вказувати вам, що робити й чого не робити. Але як ваші друзі й союзники, здається, ми маємо право дати вам пораду у розв’язанні такого важливого питання, особливо якщо зважати на те, що це рішення вплине на нас усіх. І було б дуже добре, якби ви якомога краще усвідомили, які саме наслідки може мати ваш вибір.