— Мені здається, — сказав Орин Насуаді,— що ти хочеш заявити свої права на трон. Чи не так?
Вона підвела голову вище:
— Так.
Її голос був спокійний, наче тиха вода.
— У такому разі, ми опинились у глухому куті, бо я теж хочу це зробити. І я не відступлюсь, — Орин покрутив ніжку келиха пальцями. — Єдиний вихід, який я бачу, щоб розв’язати цю проблему без кровопролиття, такий: ти повинна відмовитись від своїх посягань. А якщо ти наполягатимеш, то зруйнуєш усе, що нам до сьогодні вдалося досягти. І в цьому тобі не буде кого звинувачувати, окрім самої себе.
— Ви підете війною проти союзників тільки заради того, щоб Насуада не сіла на трон? — : холодно спитала Арія.
Може, король Орин і не помітив цього, та Ерагон добре бачив: Арія була готова будь-якої миті оголити меч.
— Ні,— відповів Орин. — Я б пішов проти варденів, щоб воювати за трон. Тут є різниця.
— Яка? — спитала Насуада.
— Яка? — здається, це питання розлютило Орина. — Мої люди давали варденам житло, їжу й реманент. Вони билися і вмирали поруч із вашими воїнами, а як країна, ми ризикували більше ніж вардени. У варденів немає дому. Якби Галбаторікс переміг Ерагона й драконів, ви могли б утекти й сховатися. А от нам нікуди йти, окрім Сурди. Галбаторікс ударив би нас наче грім серед ясного неба й спустошив би цілий край. Ми ризикували всім — нашими родинами, домівками, статком, нашою свободою… І після цього, після всіх наших жертв, ти справді віриш у те, що ми повернемось додому, задоволені тільки тим, що нас погладили по голівці й виказали королівську милість? Ха! Та провалитись мені на місці! Ми окропили своєю кров’ю землю звідси й аж до Палаючої рівнини, і тепер ми хочемо нагороди, — Орин стис кулак. — Тепер ми отримаємо гідні трофеї.
Здавалося, слова Орина не надто засмутили Насуаду.
Навпаки — її обличчя виражало навіть розуміння.
«Ні,— сказала Сапфіра, — вона не дасть цьому грубому хамлу того, чого він хоче».
«Зачекай, — відповів Ерагон. — Скоро побачимо». На якийсь час у кімнаті запанувала мовчанка.
— Сподіваюся, — озвалась нарешті Арія, — ви дійдете згоди по-дружньому і…
— Так, — перебив її король Орин. — Я теж на це сподіваюсь, — він перевів погляд на Насуаду. — От тільки боюся, що впертість Насуади не дозволить їй поступитися власними принципами.
Арія ніби й не чула цих слів короля:
— …і, як сказав Датедр, ми не будемо втручатися у справи вашої раси, коли ви обиратимете наступного правителя.
— Я пам’ятаю, — відповів Орин з легкою самовдоволеною усмішкою.
— Але це ще не все, — продовжила Арія. — Як союзники, котрі присягли варденам, я хочу сказати, що ми будемо розцінювати кожен напад на них, як напад на нас самих, і наша відповідь буде адекватна.
Обличчя Орина скривилось так, наче він скуштував чогось дуже кислого.
— Ми, гноми, кажемо те саме, — підтримав Арію Орик, і звук його голосу нагадував гуркіт каміння, яке перемелюють десь глибоко-глибоко під землею.
— А котам усе одно, хто стане королем чи королевою, доки їм буде дозволено сидіти біля трону, як нам і обіцяли, — Грімр Півлапа підніс свою скалічену руку до обличчя й заходився ретельно роздивлятись схожі на пазури нігті на тих трьох пальцях, що лишилися. — Однак ми уклали угоду з Насуадою і будемо підтримувати її доти, доки вона стоятиме на чолі варденів.
— Ото ж бо й воно! — вигукнув король Орин і нахилився вперед, поклавши руку на коліно. — Насуада більше не очолює варденів. Уже ні. Тепер на її місці Ерагон.
Усі знову глянули на Ерагона. Вершник стримано посміхнувся.
— Мені здавалося, — мовив він, — що було й так зрозуміло: я передав свої повноваження Насуаді тієї ж миті, як ми її звільнили. Якщо ні, тоді давайте виправимо помилку. Отже, варденів очолює Насуада, а не я. І я вважаю, що саме вона повинна успадкувати трон.
— Я знав, що ти це скажеш, — король Орин зневажливо скривився. — Бо ти присягнув їй на вірність. Ясна річ, тепер ти впевнений, що вона повинна отримати трон. Ти — всього лиш вірний слуга, який стоїть на боці свого господаря. Але в такому разі твоя думка й важить не більше ніж думка моїх слуг.
— Ні,— заперечив Ерагон. — Ти не правий. Якби я гадав, що або ти, або хтось інший буде кращим королем, я б сказав це! Так, я присягнув Насуаді, та це не заважає мені говорити правду, як я її бачу.
— Може, й так, але твоя відданість Насуаді затьмарює твої думки, — відповів на те Орин.
— Не більше, ніж твоя відданість Сурді затьмарює твої,— кинув Орик.