Меч Брома лежав у нього на грудях і на довгій білій бороді, а його руки покоїлися на ефесі саме так, як Ерагон їх колись поклав. Поруч із ним був його викривлений жезл, який, як розумів тепер Ерагон, вкривали десятки знаків прадавньої мови.
На очі Ерагонові набігли сльози. Він упав на коліна і якийсь час тихо-тихо плакав. Він чув, як плакала й Сапфіра, він подумки відчував її і знав, що дракон теж оплакує смерть Брома.
Нарешті Ерагон звівся на ноги й нахилився над поверхнею гробниці, щоб роздивитись обличчя Брома. Тепер, коли Вершник знав, що шукати, він міг побачити риси схожості, звичайно, розмиті й викривлені часом, та все ж таки беззаперечні. Кутик Бромових вилиць, зморшка між бровами, прикметний вигин його верхньої губи — Ерагон бачив це все. Одне-єдине, чого він не успадкував від Брома, — гачкуватий ніс. Ніс Ерагона був, як у матері.
Вершник іще раз глянув униз. Він важко дихав, а очі знову заволокло сльозами.
— Усе закінчено, — тихо сказав він. — Я зробив це… Ми зробили… Галбаторікс тепер мертвий, Насуада на троні, а ми із Сапфірою живі й здорові. Це сподобалося б тобі… Чи не так, старий лисе?..
Ерагон спробував посміхнутись і витер очі тильним боком долоні:
— Та хіба тільки це?! На Вройнгарді є яйця драконів. Яйця! Тепер дракони не вимруть. Ми із Сапфірою виростимо їх. Мабуть, ти ніколи не думав, що так буде… Правда ж? — він знову посміхнувся. — Цікаво, що б ти сказав про все це? Ти такий, як і колись, а ми — ні. Ти хоча б упізнав нас?..
«Звичайно, упізнав би, — сказала Сапфіра. — Ти — його син, — вона легенько торкнула його мордою. — Крім того, твоє обличчя не так уже й змінилося, щоб він сприйняв тебе за когось іншого… навіть якщо твій запах і змінився».
— Він справді змінився?
«Так. Тепер твій запах більше схожий на запах ельфа… Та, в кожному разі, Бром навряд чи подумав би, що я — це Шруйкан або Глаедр. Чи не так?»
— Так.
Ерагон шморгнув носом і відійшов від гробниці. Бром усередині діаманта був так сильно схожий на живого, що в голові Ерагона зринула думка — дивовижна, неможлива думка, яку його розум відганяв, але почуття не відпускали. Він думав про Умарота й Елдунарі, про всі накопичені ними знання, які вони втілили в закляття в Урубейні,— й іскра відчайдушної надії зажевріла в його серці.
«Бром помер, і ми поховали його, — сказав він, звертаючись до Сапфіри й Умарота, — а наступного дня Сапфіра зуміла перетворити камінь на діамант… Умароте, з твоєю силою та знаннями… Чи не могли б ми спробувати воскресити його? — Ерагон тремтів, так, наче його охопила лихоманка. — Адже раніше я не знав, як зцілити його рану, а от тепер, гадаю, зміг би».
«Це буде складніше, ніж тобі здається», — відповів Умарот.
«Так, але ви могли б спробувати зробити це! — стояв на своєму Ерагон. — Я ж бачив, як ви із Сапфірою за допомогою магії робите дивовижні речі. Я певен, це вам під силу!»
«Але ти ж знаєш, ми не можемо за командою користуватись магією», — відповіла Сапфіра.
«Та навіть якщо б нам це вдалося, — сказав Умарот, — ми навряд чи зможемо відновити розум Брома таким, яким він був. Розум — це надто складна річ. Усе може закінчитись тим, що його розум потьмариться або взагалі зміниться особистість. І що тоді? Ти б хотів, щоб він жив такий? А чи він сам хоче цього?.. Ні, Ерагоне, краще залишити все так, як є, і шанувати Брома у думках і вчинках, як ти й робив. Звісно, тобі хочеться, щоб усе було інакше. Так хочеться всім, хто втратив близьку людину. Але така природа речей. Бром живе в наших спогадах… Нехай і це втішає тебе».
«Але…» — хотіла сказати щось Сапфіра, та їй не дав договорити найстаріший з Елдунарі — Валдр. На неабиякий подив Ерагона, він говорив не картинами або почуттями, а словами прадавньої мови, говорив якось напружено, понад силу, так, наче ця мова була йому чужа.
«Залиште мертвих землі,— мовив він. — Вони не для нас».
Більше він не сказав ані слова, хоч Ерагон і відчував його сум і співчуття.
Вершник глибоко зітхнув, на мить заплющив очі. Він дозволив своєму серцю відпустити оманливу надію — Бром був мертвий.
«Ех, — сказав він Сапфірі,— я не думав, що це не під силу нікому».
«Було б дивно, якби було інакше», — відповіла Сапфіра.