Упродовж недавньої подорожі йому раптом спало на думку, що, володіючи прадавньою мовою, дарованою ім’ям імен, він міг би зняти з Елви небажані наслідки свого благословення, яке насправді виявилось прокляттям. Тоді він пішов до дівчини, яка жила у великій залі Насуади, і розповів їй про свій намір, спитавши насамкінець, чи хоче вона цього.
Елва не виявила того захвату, на який можна було чекати. Вона просто мовчки сіла, пильно вдивляючись у підлогу, — її бліде личко було насуплене. Так вона сиділа довго-довго. Ерагон чекав.
— Ні,— нарешті мовила Елва й глянула на Вершника, — краще я залишусь такою, як є. Я вдячна тобі за те, що ти думаєш про мене. Але це — надто велика частка мого єства. Я не можу відмовитись від неї. Без моєї здатності відчувати біль інших я буду просто дивачкою, здатною лиш на те, щоб задовольняти звичайну цікавість тих, хто годен терпіти мою присутність. З цим я, звісно, так само дивачка, але я можу бути корисною, і в мене є сила, якої бояться інші. Крім того, я володію своєю долею, як мало хто з людей мого стану, — дівчина показала на пишну кімнату, в якій вона сиділа, і продовжила: — Тут я можу жити в достатку і в спокої, я можу робити якесь добро, допомагаючи Насуаді. А якщо ти забереш мої здібності, що мені залишиться? Що я буду робити? Ким я стану? Якщо ти знімеш з мене закляття, це не буде для мене благом, Ерагоне. Ні. Я лишуся такою, як є. І я витримаю випробовування своїм даром із власної волі… Але я справді дуже тобі вдячна…
Через два дні після того, як Ерагон із Сапфірою прилетіли до Іліреї, Насуада знову відіслала їх спочатку в Джилід, а потім у Сейнон. Ці два міста були захоплені ельфами, і Ерагон за допомогою ім’я імен мав знищити тут чари Галбаторікса.
І самому Вершникові, і Сапфірі не дуже хотілось летіти в Джилід. Він нагадував їм про те, як ургал за наказом Смерка взяв у полон Ерагона, а також про смерть Оромиса.
Тим часом у Сейноні Ерагон і Сапфіра провели три доби. Це місто не було схоже на жодне з бачених ними раніше. Будівлі тут були переважно з дерева й мали по кілька рівнів. Вістря дахів часто-густо прикрашала дерев’яна різьба, стилізована під голову дракона, а на дверях були вирізьблені або намальовані візерунки, що нагадували вузли.
Коли вони нарешті зібралися в дорогу, Сапфіра запропонувала змінити маршрут. Їй не довелося довго переконувати Ерагона — він охоче відразу ж погодився, коли Сапфіра сказала, що це не забере в них надто багато часу.
Із Сейнона Сапфіра полетіла на захід, через затоку Фундор. Тепер під ними простиралася безмежна широчінь води. Сірі та чорні спини великих морських риб раз по раз з’являлися у хвилях, нагадуючи невеликі острівці. Індоли вони випускали зі своїх дихал цілі фонтани води й піднімали плавники високо в повітря перед тим, як знову пірнути в тиху глибочінь. Сапфіра летіла через затоку Фундор, долаючи холодні й стрімкі вітри, а потім через вершини гір, кожну з яких Ерагон добре знав. І так аж до самої Паланкарської долини. Це було вперше з тих пір, як вони разом із Бромом вирушили навздогін за разаком. Здавалося, це було в якомусь іншому житті.
Із Паланкарської долини на Ерагона війнуло домівкою. Запах сосон, верб і беріз нагадав йому про дитинство, а гіркуватий присмак повітря непомильно вказував на те, що незабаром прийде зима. Вони приземлились на обгорілі руїни Карвахола. Ерагон трохи походив по вулицях, що вже встигли зарости травою та бур’янами. Зграя диких собак бігала між березами. Побачивши Сапфіру, вони спершу завмерли, потім загарчали, заскавуліли й побігли геть ховатися. Сапфіра рикнула їм услід, пирхнула димом — на тому все й закінчилось. Шмат обгорілого дерева тріснув під ногою Ерагона, коли він переступав через купи попелу… Знищене селище навівало на нього сум. Зрештою, більшість селян, яким вдалося врятуватися, були живі й здорові. І Ерагон знав, що коли вони повернуться сюди, то неодмінно відбудують селище. Вони зроблять його ще кращим, ніж воно було колись. Але будинки, поруч з якими він виріс, зникли назавжди. І це загострювало у Вершника відчуття того, що він уже не належить Паланкарській долині. А ще ця пустка відгонила чимось нереальним, так, неначе він був зараз уві сні, де все летіло шкереберть.