Знайдені в цитаделі скарби Насуада відразу ж використала для того, щоб нагодувати й одягнути своїх воїнів, а також на відбудову міст, які були зруйновані під час боротьби з Імперією. Кожному зі своїх підлеглих вона подарувала по п’ять золотих корон — дрібничка для вельмож, але справжнє багатство для бідних фермерів. Це був жест, яким Насуада здобувала їхню повагу та відданість і якого ніколи не зрозумів би Галбаторікс. А ще Насуада повернула кількасот мечів Вершників. Мечі були різних кольорів і форми, зроблені як для людей, так і для ельфів. Усі були в захваті від цих знахідок. Ерагон і Сапфіра перевезли всю зброю до замку з Елдунарі, мріючи про той день, коли вона знову знадобиться Вершникам.
«Рунона, — подумав Ерагон, — мабуть, дуже зрадіє, коли дізнається, що творіння її рук таки збереглись».
Неоціненним скарбом були також зібрані Галбаторіксом тисячі сувоїв і книг, що їх ельфи разом з Джоудом внесли до каталогів. У тих сувоях та книгах, мабуть, ховалися численні таємниці про Вершників або магію. Принаймні Ерагон тішив себе надією, що тут можна знайти хоч би якісь натяки на те, де король заховав останнє яйце летрблака. На жаль, досі єдина згадка про летрблака й разака, на яку він натрапив, була в старих-престарих працях ельфів та Вершників, де йшлося про те, що робити з ворогом, якого не можна викрити за допомогою жодних чар.
Тепер, коли Ерагон міг відверто говорити з Джоудом, він піймав себе на думці, що розмовляє з ним постійно, довіряючи йому те, що навряд чи сказав би комусь іншому. Принаймні Вершник розповів Джоудові про те, що трапилося з Елдунарі та з яйцями драконів. Він не побоявся розказати йому навіть про те, як знайшов своє справжнє ім’я на острові Вройнгард. Говорити з Джоудом було втіхою, а надто тому, що він був одним з небагатьох людей, які знали Брома достатньо добре, щоб мати право називати його другом.
Ерагонові було по-справжньому цікаво спостерігати й за тим, як функціонує й відбудовується королівство, створене Насуадою з уламків колишньої Імперії. Для того щоб керувати такою величезною й розмаїтою країною, потрібні були просто неймовірні зусилля. Це завдання на перший погляд здавалося просто нездійсненним, оскільки завжди залишалося щось таке, що конче треба було робити. Ерагон знав, що ніколи б не зумів упоратися із цим завданням, а от Насуада робила все з неприхованим задоволенням. Її енергія ніколи не слабшала. Здавалося, вона завжди знає, як розв’язати посталу перед нею проблему. Ерагон бачив, як день за днем зростає її авторитет між різними емісарами, чиновниками, вельможами й простими людьми, з якими вона мала справу. На думку Ерагона, Насуада просто чудово підходила для своєї нової ролі, хоч Вершник і не був певен, чи дійсно вона почуває себе щасливою. Ерагон спостерігав, як вона судить вельмож, котрі підтримували Галбаторікса — чи вже з власної волі, чи ні,— і йому дуже імпонували як проявлені нею справедливість та милість, так і належні покарання. Здебільшого Насуада позбавляла їх земель, титулів і більшої частини їхніх нечесно нажитих статків, та вона ніколи не засуджувала їх до страти. Це не могло не подобатись Ерагонові. Він був на її боці й тоді, коли вона дарувала Нар Гарцхвогу та його народу величезні землі вздовж північного боку Хребта, а також на родючих рівнинах між озером Флем та річкою Тоарк, де мешканців було тепер дуже й дуже мало.
Як і король Орин та лорд Рістхарт, Нар Гарцхвог присягнув на вірність Насуаді як своїй королеві. Щоправда, велетень кулл при цьому сказав:
— Мої люди погоджуються на це, леді Найтстокер, але їхня кров густа, а пам’ять коротка. Словами їх важко зв’язати назавжди.
— Ти маєш на увазі,— холодно спитала тоді Насуада, — що твій народ порушить мирну угоду, тобто рано чи пізно ми знову станемо ворогами? Я правильно тебе зрозуміла?
— Ні,— відповів Гарцхвог і похитав своєю великою головою. — Ми не хочемо з вами воювати. Ми знаємо, що Вогнемеч уб’є нас усіх. Але… коли наші юнаки підростуть, вони неодмінно схочуть проявити себе в битвах. І, якщо війни не буде, вони розв’яжуть її самі. Мені шкода, леді Найтстокер, але ми не в змозі змінити власне єство.