— Ми — народ неспішний. Призначення нового монарха — це складний і заплутаний процес. Але тільки-но я дізнаюся, що вирішили наші радники, я одразу, ж тобі скажу.
Ерагон давно вже не бачив Арії й нічого не чув про неї. Він так скучив, що навіть хотів, скориставшись ім’ям імен прадавньої мови, обійти сторожу Ду Вельденвардена й поговорити з нею або хоча б подивитись на неї через магічний кристал. Але Вершник знав, що ельфи будуть не дуже раді його візиту, та навіть побоювався, що й Арія розсердиться на нього за те, що він зв’язався з нею в такий спосіб без нагальної потреби. Урешті-решт, він написав їй короткого листа, в якому запитував про її справи й повідомляв дещо про те, що вони із Сапфірою поробляють. Цього листа Вершник передав Ванірові, і той пообіцяв, що відразу ж надішле його Арії. Ерагон був упевнений у тому, що Ванір дотримав слова хоч би тому, що вони говорили прадавньою мовою, — але відповіді від Арії він так і не отримав. Минуло досить багато часу. Місяць устиг стати повнею, потім знову перетворився на серпик — і Ерагон почав думати, що Арія з якоїсь невідомої йому причини вирішила порвати Їхню дружбу. Ця думка страшенно збентежила Вершника. Щоб хоч якось забути про свої страждання, Ерагон вкладав усі сили в роботу.
У самісінький розпал зими, коли схожі на мечі льодяні бурульки звисали з уступів над Іліреєю, коли навкруги лежали глибокі сніги, коли дороги стали майже непрохідними, а їжа на столах — пісною, на життя Насуади було вчинено три замахи. Сталося те, про що й попереджав Мертаг.
Замахи були дуже розумно й ретельно сплановані. Останній із них, коли над Насуадою раптом розкрилася наповнена камінням сітка, був майже вдалий. Тільки завдяки захисту Ерагона та Елви Насуада лишилась живою, хоч кілька кісток їй таки зламало.
Під час третього замаху Ерагонові та Нічним Яструбам вдалося вбити двох нападників. Скільки їх було насправді, так і залишилося таємницею, бо решта втекла.
Після цього Ерагон та Джормандер, щоб гарантувати безпеку Насуади, змушені були вдатися до надзвичайних заходів. Вони ще раз збільшили число охоронців. Відтепер, куди б вона не йшла, її супроводжувало щонайменше троє чарівників. Та й сама Насуада стала якась надто недовірлива. Крім того, Ерагон помітив у ній жорсткість, якої раніше не помічав. Більше замахів на Насуаду не було, але десь через місяць після того, як зима нарешті відступила й дороги знов стали чисті, усунутий з посади граф на ім’я Гамлін зібрав кілька сотень колишніх солдатів Імперії й розпочав набіги на Джилід та напади на мандрівників, які прямували навколишніми дорогами.
І в той же час іще одне, трішки більше, повстання почало назрівати на півдні. Його очолив Тарос Швидкий із Аруфса. Попри те що ці повстання не становили для держави якоїсь надто серйозної загрози, знадобилося кілька місяців, щоб їх придушити. Бої видались напрочуд жорстокі, хоч Ерагон та Сапфіра й пробували розв’язати все мирним шляхом. Після тих численних битв, у яких їм довелося взяти участь, ані у Вершника, ані в дракона не було більше жодного бажання проливати чужу кров.
А невдовзі після того, як повстання були придушені, Катріна народила нарешті чималу й цілком здорову дівчинку з пасмом рудого волосся на голові, такого самого, як і в її матері. Дівчинка галасувала значно голосніше, ніж будь-яка інша дитина, яку Ерагон чув раніше, і мала просто залізну хватку. Роран і Катріна назвали її Ізмірою, на честь матері Катріни. І щоразу, як молоді батьки дивились на своє дитя, їхні обличчя розцвітали такою радістю, що Ерагон мимоволі посміхався.
На другий день після народження Ізміри Насуада покликала Рорана до тронної зали. Вона, нагородила його титулом графа та ще й віддала в довічне володіння всю Паланкарську долину.
— Доки ти та твої нащадки, — сказала Насуада, — будете гідно управляти, доти Паланкарська долина буде вашою власністю.
Роран поклонився й коротко відповів:
— Дякую, ваша величносте.
Ерагон бачив, що цей подарунок важить для Рорана аж ніяк не менше ніж народження донечки, бо найбільшою нагородою після сім’ї був для Рорана його дім. Насуада не раз пропонувала різні титули та землі й Ерагонові, але він увесь час відмовлявся від них, говорячи: «З мене досить бути Вершником. Мені більше нічого не треба»…