— Це — доля. Наш від’їзд був вирішений наперед. Анжела говорила мені про це ще тоді, коли гадала на моє майбутнє в Тейрмі. Просто в мене був час, щоб призвичаїтись до цієї думки, — Вершник підняв руку й доторкнувся до щоки Арії.— Отож, я й питаю: ти підеш із нами?
Сльози зблиснули в її очах, і вона притисла до грудей фаіртх:
— Я не можу.
Вершник кивнув і прибрав руку:
— Ну, що ж… Тоді наші шляхи розходяться.
На очі йому теж навернулися сльози, та він щосили намагався стримати їх.
— Але ж не зараз, — прошепотіла вона. — У нас іще є трохи часу, щоб провести його разом. Ти ж не відлітаєш прямо тепер?..
— Ні, не тепер.
Вони стояли поруч, вдивляючись у небо й чекаючи на повернення Сапфіри та Фірнена. Пройшла хвилина, друга… Рука ельфійки торкнулась його руки, і він міцно стис її. Це була невелика втіха, та вона тамувала в серці біль.
ЛЮДИНА СУМЛІННЯ
Тепле світло струменіло крізь вікна, що були з правого боку коридору. Воно хвилею падало на протилежну стіну, де між темними різьбленими дверима висіли прапори, картини, щити, мечі оленячі голови…
Широкими кроками Ерагон ішов до кабінету Насуади, поглядаючи у вікна на місто. Знадвору долинали звуки музики — бенкет на честь Арії все ще тривав. Це святкування почалося кілька днів тому, коли вона із Фірненом прилетіла до Іліреї, куди напередодні повернулися й Ерагон із Сапфірою. Тепер урочистості добігали кінця, і Вершник міг нарешті зустрітися з Насуадою.
Він кивнув охороні, яка стояла біля кабінету, і зайшов до кімнати.
Насуада сиділа, прихилившись до спинки м’якого стільця, а перед нею стояв музикант. Він грав на лютні й співав дуже гарну, хоч і скорботну, любовну пісню. На краєчку стільця сиділа заглиблена у вишивання Елва, а на стільці поруч — служниця Фарика, на чиїх колінах лежав, скрутившись, кіт-перевертень на ім’я Жовтоокий. Здавалося, що він міцно спить, та Ерагон був упевнений, що він усе чудово чує й бачить.
Вершник почекав біля дверей, поки музикант закінчив свою пісню.
— Дякую тобі,— сказала йому Насуада. — Можеш іти, — а повернувшись до Вершника, додала: — А, Ерагоне! Ласкаво прошу.
Він легко вклонився їй. Потім глянув на дівчинку:
— Здрастуй, Елво!
Вона зиркнула на нього спідлоба:
— Здрастуй, Ерагоне!
Хвіст кота-перевертня смикнувся туди-сюди.
— Що ти хотів зі мною обговорити? — спитала тим часом Насуада, тримаючи в руках кубок з якимось напоєм.
— А чи могли б ми поговорити наодинці,— сказав Ерагон і кивнув головою на двері зі скляними вставками, які вели на балкон, що виходив прямо на чотирикутний двір із садочком і фонтаном.
Якусь мить Насуада думала, а потім підвелася й велично попрямувала до балкона. Шлейф її пурпурової сукні зашелестів по підлозі.
Ерагон рушив услід за нею. Вони трохи постояли мовчки, дивлячись на струмені води у фонтані, що здавались холодними й сірими від тіні, яку кидала на них стіна будівлі.
— Який чудовий день, — сказала Насуада, глибоко вдихнувши. Обличчя королеви було значно спокійніше, ніж кілька годин тому, коли Вершник бачив її востаннє.
— Здається, музика підняла тобі настрій, — зауважив він.
— Ні, це не музика… Це Елва.
Він хитнув головою:
— Як саме?
Легенька дивна усмішка заграла на обличчі Насуади:
— Після мого ув’язнення в Урубейні, після того, що мені довелось пережити… і втратити, після отих замахів на моє життя, мені почало здаватися, що світ втрачає кольори. Я майже не відчувала себе, і ніщо з того, що я робила, не могло розвіяти мій сум…
— Я багато думав про це, — перебрів Її Ерагон, — але так і не зумів нічого ані зробити, ані сказати, щоб допомогти тобі.
— Та не біда. Усе одно ти не зміг би ані сказати, ані зробити чогось такого, від чого б мені полегшало. Це могло тривати бозна-скільки років, якби не Елва. А вона сказала мені… вона сказала мені те, що, я гадаю, мені конче слід було почути… Це було здійснення обіцянки, яку вона дала мені колись давно в замку Аберон.
Ерагон спохмурнів і глянув через плече в кімнату, де сиділа заклопотана своїм вишиванням Елва. Попри те, що вони вже багато чого пройшли разом, він і досі не знав, чи можна цілком довіряти цій дівчинці. Він побоювався, щоб вона раптом не стала маніпулювати Насуадою з якоюсь корисливою метою.
Насуада легко торкнулась його руки:
— Тобі не слід хвилюватися за мене, Ерагоне. Я знаю себе надто добре, щоб вона могла вивести мене з рівноваги, навіть коли б захотіла це зробити. Мене не зумів зламати навіть Галбаторікс… Невже ти гадаєш, що мале дівча може це зробити?