Вершник перевів погляд на королеву:
— Так.
Насуада знов посміхнулася:
— Я ціную твою турботу, але в цьому разі вона безпідставна. Дозволь мені насолодитися гарним настроєм. Поділитися своїми підозрами ти зможеш і трохи пізніше.
— Гаразд, — голос Ерагона пом’якшав. — Я радий, що ти добре почуваєшся.
— Дякую тобі. Так воно і є… Сапфіра й Фірнен усе ще пустують одне з одним, як і раніше? Чомусь я їх не чую.
— Вони тепер десь над виступом, — щоки Вершника порожевіли, коли він торкнувся свідомості Сапфіри.
— Ясно, — Насуада склала руки на кам’яній балюстраді, верхня частина якої була вирізьблена у формі квітучих ірисів. — Так чому ти хотів зі мною зустрітися? Ти вже щось вирішив щодо моєї пропозиції?
— Вирішив.
— Чудесно! Тоді ми повинні швиденько обдумати наші найближчі плани. Я вже…
— Я вирішив сказати «ні».
— Що?.. — Насуада замовкла й недовірливо глянула на нього. — Чому?.. Хто, крім тебе, може обійняти цю посаду?
— Не знаю, — якомога м’якше відповів Вершник. — Це вирішувати вам з Орином.
Насуада ще більш здивовано звела брови:
— Ти навіть не допоможеш нам обрати підходящу кандидатуру?! Може, ти не хочеш виконувати моїх наказів?
— Ні-ні. Ти неправильно мене зрозуміла. Я не хочу очолювати магів і я не хочу також приєднуватись до них.
Якийсь час Насуада уважно дивилася на нього, а потім пішла й щільно прикрила двері зі скляними вставками, щоб Елва, Фарика й кіт-перевертень не підслухали їхньої розмови.
— Ерагоне! — повернувшись назад сказала королева. — Що це ти собі думаєш! Ти ж знаєш, що повинен приєднатися. Усі чарівники, які мені служать, мусять це зробити. Усі, без жодного винятку. Без жодного! Я не можу дозволити, аби люди думали, що в мене є мазунчики. Це викличе серед чарівників розбрат, а якраз його я й не хочу. І доки ти громадянин мого королівства, ти повинен коритися його законам, або моя влада не означатиме нічого. Мені не треба нагадувати тобі про це, Ерагоне!
— Не треба. Я дуже добре це розумію. Саме тому ми із Сапфірою вирішили залишити Алагезію.
Насуада схопилася рукою за перила, немов боялась не встояти на ногах. Запала мовчанка — тільки плескіт води внизу порушував тишу.
— Я не розумію.
Тоді Ерагон, так само як Арії, розповів королеві про ті причини, з огляду на які дракони, а отже, і він із Сапфірою, не можуть більше залишатися в Алагезії.
— Мені б ніколи не вдалося впоратися з чарівниками, — сказав він на завершення. — Сапфіра і я повинні ростити драконів і навчати Вершників. І це для нас — найголовніше. Та навіть якби в мене був час, я б усе одно не міг очолювати Вершників і бути твоїм підлеглим — інші раси ніколи б не пристали на це. Попри те, що Арія вирішила стати королевою, Вершники повинні й надалі залишатись неупередженими. Якщо ми почнемо обирати улюбленців, це зруйнує всю Алагезію. Одна-єдина умова, за якої я б іще подумав, — це те, щоб чарівники були в усіх расах, включно з ургалами. Але цього ніколи не буде. Крім того, все одно залишиться питання, що робити з яйцями й Елдунарі.
Насуада спохмурніла:
— Невже ти думаєш, що я повірю в те, що, маючи таку силу, ти не зможеш захистити драконів тут, в Алагезії.
— Звісно, я міг би спробувати. Але щоб гарантувати безпеку драконів, ми не можемо покладатися тільки на магію. Нам потрібні ще й бар’єри фізичні: стіни, рови, скелі — все, що зробить драконів неприступними для людей, ельфів, гномів чи ургалів. А найголовніше те, що нам потрібна така безпека, яку може гарантувати тільки відстань. Нам треба зробити так, щоб до нас було важко дістатися, щоб непереборні труднощі мандрів відлякували навіть наших найбільш запеклих ворогів. І ще одне. Припустімо, що я зміг би захистити драконів. Тоді все одно залишається питання, як утримати їх від спокуси полювати за худобою — чи вже нашою, чи гномів, чи ургалів. Ти хочеш, щоб тобі довелося пояснювати Орикові, чому його стада весь час зникають? Ти хочеш, щоб тобі довелося заспокоювати розлючених фермерів, які втратили своїх тварин?… Ні, залишити країну — це одне-єдине правильне рішення, — Ерагон глянув униз на фонтан. — Зрештою, навіть якби в Алагезії знайшлося місце для яєць і Елдунарі, було б неправильно, щоб я залишався тут.
— Це ж чому?
Вершник похитав головою:
— Ти знаєш відповідь на це так само добре, як і я. Я став надто могутній. Поки я тут, твоя влада… і, звісно ж, влада Арії, Орика й Орина завжди буде не надто надійною. Якби я тільки схотів, то майже кожен у Сурді, Тейрмі й у твоєму власному королівстві пішов би за мною. А коли на моєму боці ще й Елдунарі, то немає нікого, хто зміг би виступити проти мене, включно з Мертагом і Арією.