Ерагон застав Джоуда, коли той умивався, готуючись до вечері. Вершник чемно подякував за пропозицію повечеряти з ними разом, але відмовився, бо заскочив усього на кілька хвилин. Потім він повідомив Джоуда про те, що невдовзі покидає Алагезію. Спершу Джоуд був і здивований, і засмучений, але зрештою він погодився, що Ерагонові й Сапфірі таки треба залишити країну разом з іншими драконами. Тоді Вершник спитав, чи не хотів би Джоуд супроводжувати їх.
— Це дуже спокусливо для мене, — трохи подумавши, відповів Джоуд. — Але моє місце тут. У мене є моя робота, а Гелена вперше за тривалий час, здається, щаслива. Ілірея стала нам рідною домівкою, і ніхто з нас не хоче покидати її й знову переїжджати бозна-куди.
Ерагон кивнув.
— Але ти… ти маєш намір їхати туди, де мало хто з драконів і Вершників коли-небудь бував. Скажи мені: ти знаєш, що лежить на сході? Чи є там іще одне море?
— Є, якщо проїхати досить далеко.
— А до того?
Ерагон знизав плечима:
— Здебільшого порожні землі. Принаймні так мені казали Елдунарі, а в мене немає причин думати, що бодай щось змінилося там за минулі століття.
Джоуд підійшов до Ерагона майже впритул і понизив голос:
— Оскільки ти від’їжджаєш… Я скажу тобі це… Пам’ятаєш, я казав тобі колись про «Аркаена» — орден, присвячений збереженню знання по всій Алагезії?
Ерагон ствердно кивнув:
— Так, ти казав, що Геслант належав до нього.
— І я також, — сором’язливо мовив Джоуд і провів рукою по волоссю, піймавши на собі здивований погляд Вершника. — Я приєднався до них багато років тому, іще коли був молодий… Я надавав їм інформацію й рукописи впродовж багатьох років, а вони, у свою чергу, допомагали мені… Я гадаю, що тобі треба це знати. Бром був єдиною людиною, якій я розповів про це.
— Навіть Гелена не знає?
— Навіть вона… Так чи інакше, коли я закінчу писати свій звіт про тебе й Сапфіру та про піднесення варденів, я відішлю його до монастиря на Хребті, і він буде включений у вигляді нових розділів до «Доміа абр Вірда». Твою історію ніколи не забудуть, Ерагоне. Принаймні це я можу обіцяти тобі напевно.
Ерагонові дивно було чути все це.
— Дякую тобі,— тільки й сказав він і потис Джоудові руку.
— І я тобі, Ерагоне, Убивце Тіні.
Після цього Ерагон вирушив назад до зали, де вони жили разом із Сапфірою і де на нього вже чекали Роран та Катріна, щоб повечеряти разом.
За вечерею вони розмовляли здебільшого про Арію й Фірнена. Ерагон не хотів починати розмову про свій від’їзд, аж поки з їжею не було покінчено й усі троє не пішли в кімнату, вікна якої виходили на двір, де, дрімаючи, лежали Сапфіра та Фірнен. Там вони сиділи, пили вино та чай і дивилися, як сонце спускалося до далекого обрію.
Пройшло досить багато часу, поки Ерагон нарешті не розпочав розмову про від’їзд. Як він і чекав, Катріна та Роран були вкрай збентежені цією новиною й щосили намагалися змусити його змінити власну думку. Ерагонові знадобилася ледь не година для того, щоб пояснити їм причини свого рішення, бо спершу вони навіть чути нічого про це не хотіли й завзято сперечалися щодо кожної дрібниці.
Нарешті Роран не витримав.
— Прокляття! — скрикнув він. — Ти — наша родина! Ти не можеш поїхати!
— Я мушу. І ти знаєш це так само добре, як і я. Ти просто не хочеш цього визнавати.
Роран грюкнув кулаком по столу, а потім рвучко встав і підійшов до відчиненого вікна — м’язи на його обличчі закам’яніли.
Немовля заплакало.
— Цить, цить, моє маленьке, — сказала Катріна й погладила його по спинці.
Ерагон теж звівся й підійшов до Рорана:
— Я знаю, що це не те, чого б тобі хотілось. Мені теж ця мандрівка не дуже гріє душу, але в мене немає вибору.
— Ні! У тебе є вибір. Як і всі люди, ти маєш вибір.
— Так, і це те, що мені належить зробити.
Роран буркнув щось невиразне й схрестив руки на грудях.
— Якщо ти поїдеш, — озвалась Катріна, — то не зможеш бути дядьком Ізміри. Невже вона повинна зростати, навіть не знаючи тебе?
— Ні,— сказав Ерагон, повертаючись до жінки. — Я завжди зможу розмовляти з нею, слідкувати, щоб вона була добре захищена, можливо, мені навіть вдасться надсилати їй час від часу дарунки.
Він став на коліно й простягнув до дитини палець, який вона досить міцно схопила своєю ручкою.
— Але тебе не буде поруч.