Ерагон глибоко зітхнув і затулив обличчя руками, щоб прикритися від вранішнього світла. Дихання юнака уповільнилось, і вже невдовзі дивовижні образи снів почали хвилями накривати його. Вони були реальні, хоч і уявні, яскраві, хоч і прозорі, так, ніби зір Ерагона перетворився на кольорове скло. Мить — і він уже забув і про свої обов’язки, і про події минулого дня… Крізь сон було чутно колискову. Вона звучала, мов шепіт вітру — ледь чутно, майже забуто. Вона заколисувала його. Ерагон згадав свою рідну домівку й заснув спокійно, як дитя.
ТИМ, ХТО ВТОМИВСЯ, НЕ ВІДПОЧИТИ
Двоє гномів, двоє людей і двоє ургалів — особиста охорона Насуади Нічні Яструби — сиділи біля кімнати замку, де Насуада розташувала свій головний штаб. Вони дивились на Рорана байдужими порожніми очима. Та й він поглядав на них із таким самим байдужим виразом.
Це була гра, в яку вони грали й раніше.
Попри те що Нічні Яструби всім своїм виглядом показували байдужість, Роран знав, що зараз вони придумують найшвидший та найефективніший Спосіб, як його здолати, коли б у цьому була потреба. Він знав це й так само думав, як би можна було від них боронитися.
«Мабуть, доведеться тікати якнайшвидше… хоч можна трохи й поборюкатися, — вирішив він. — Люди підійдуть до мене першими. Вони швидші за гномів, але повільніші за ургалів… Треба буде відібрати в них арбалети. Для цього доведеться якось схитрити… Очевидно, я зміг би відібрати бодай один арбалет. Але для цього треба буде пустити в хід молот. Якби в мене був арбалет, я зміг би тримати їх на дистанції… Гноми — не дуже велика загроза, а от з ургалами доведеться попотіти. Жахливі створіння ці… Та якщо використати оцю колону як прикриття, тоді я зможу…»
Залізні двері, розташовані між двома лініями охорони, заскрипіли й відчинились. Вийшов яскраво вбраний паж років десяти або дванадцяти.
— Леді Насуада зараз вас прийме! — сказав він гучніше, ніж треба.
Від несподіванки охоронці здригнулись і здивовано зиркнули один на одного. Роран задоволено посміхнувся, проходячи повз них у кімнату. Він знав, що ця миттєва розгубленість коштувала б життя принаймні двом із них. «Ну нічого… Іншим разом», — подумав Міцний Молот.
Кімната, до якої зайшов Роран, була велика, прямокутна, без особливих прикрас. Два маленькі килими лежали на підлозі; на стіні зліва висів вузький, погризений мишами гобелен, а справа виднілося одне-єдине маленьке віконце. Жодних розписів у кімнаті не було. У кутку стояв довгий дерев’яний стіл, весь завалений якимись книгами, сувоями та аркушами паперу. Кілька оббитих шкірою масивних стільців стояли біля столу, але ні Насуада, ні люди, які обступили її, не використовували їх. Джормандера серед них не було. Але кількох присутніх Роран знав: під командуванням одних він бився, інших бачив під час битви або чув про них від людей своєї команди.
— …Мені байдуже, що йому боляче! — голосно говорила тим часом Насуада та ще й грюкнула правою рукою по столу. — Якщо в нас не буде цих підков, то нам не залишиться нічого іншого, як з’їсти наших коней за все те добро, яке вони нам зробили. Я ясно говорю?
Присутні, усі як один, на знак згоди закивали головами. Вони виглядали якимись зляканими й збентеженими. Рорана завжди вражало те, що Насуада, жінка, була здатна користуватися такою повагою у своїх воїнів, повагою, яку відчував і він сам. Ця жінка належала до найрішучіших і найрозумніших людей, яких він будь-коли знав.
— А тепер ідіть, — сказала Насуада.
Восьмеро чоловіків по черзі вийшли, і вона запросила Рорана до столу. Роран сів. Він терпляче чекав, доки Насуада, вмочаючи перо в чорнильницю, писала кілька рядків на маленькому пергаменті. Та ось вона передала пергамент одному з пажів:
— Для гнома Нархейма. Тільки цього разу, перш ніж повертатися, переконайся, що отримав від нього відповідь. Інакше я відішлю тебе до ургалів прибирати за ними.
— Слухаю, моя Леді! — відповів хлопчак і миттю вибіг, наляканий тим, що почув.
Насуада почала переглядати папери, що лежали перед нею.
— Ти вже відпочив, Роране? — не підводячи очей, спитала вона.
«Чому це вона питає?» — подумав Роран, а вголос відповів:
— Хіба що трішки.
— Шкода… Ви, мабуть, усю ніч не спали?
— Майже всю. Елейн, жінка нашого коваля, учора народжувала, але…
— Так, мені говорили. Я так розумію, що ви не спали в той час, коли Ерагон зцілював дитину?
— Ні, я був надто втомлений.
— Але принаймні трохи ви відпочили.
Насуада схилилася над столом, узяла ще один аркуш паперу й уважно прочитала його, перш ніж додати до купи.