— Я погодилася б із цим, якби ти залишився фермером. Але ти не фермер. — Насуада кивнула на пергамент: — Ти повинен вибрати того, хто буде вести листування. А це ускладнює спілкування з тобою, Стронгхамере. Я не можу послати тобі листа так, щоб ніхто не прочитав його. А коли тобі знадобиться написати мені, у тебе не буде іншого вибору, як довіритись одному з твоїх підлеглих, щоб той точно записав твої слова. А він може їх змінити. Отже, твоїм словам буде менше довіри… Якщо ти пов’язуєш своє майбутнє з варденами, я раджу тобі знайти когось, хто навчить тебе читати й писати. А тепер іди, у мене ще багато справ.
Насуада клацнула пальцями, і один з пажів миттю підбіг до неї. Вона поклала руку на плече хлопчака, схилилася до нього й сказала:
— Я хочу, щоб Джормандер прийшов прямо сюди. Ти знайдеш його на Ринковій вулиці, біля отих трьох будинків…
Роран усе ще стояв перед Насуадою.
— Щось іще, Стронгхамере? — спитала вона, звівши докупи брови.
— Так. Перш ніж піти, я б хотів побачити Ерагона.
— Навіщо?
— Більшість із захисних заклять, які він наклав на мене перед битвою, зникли.
Насуада насупилась.
— На Ринковій вулиці, біля тих трьох будинків, що горіли, — сказала вона, звертаючись до пажа. — Знаєш це місце? Гаразд, тоді йди.
Вона легенько підштовхнула хлопчину в спину й зачекала, доки він вибіжить із кімнати.
— Було б краще, якби ти цього не робив.
Її слова збентежили Рорана. Але він мовчав, чекаючи, що вона пояснить усе сама.
— Ти помітив, що Ерагон був дуже втомлений під час аудієнції з котами-перевертнями?
— Він ледь тримався на ногах.
— Саме так. Він надто себе виснажує, Роране. Він не зможе захистити тебе, мене, Сапфіру, Арію… та ще багатьох і багатьох, кого він повинен захищати. Для поєдинку з Мертагом і Галбаторіксом йому треба відновити сили. А що ближче ми до Урубейна, то більше повинні бути готові до зустрічі з ними в будь-яку мить дня і ночі. Ми не можемо дозволити всім цим негараздам і безладу ослабити його. З його боку було дуже шляхетно зцілити дівчинку з котячою губою, та це може коштувати нам війни! Ти бився без оберегів, коли разаки атакували твоє село на Хребті. І якщо ти любиш свого кузена, якщо ти хочеш перемогти Галбаторікса, ти повинен навчитися знову битися без них.
Насуада замовкла, і Роран нахилив голову. Вона була права.
— Я зараз же вирушаю, — сказав Міцний Молот.
— Дуже вдячна тобі за це.
Роран повернувся й пішов до дверей. А коли він уже переступав поріг, Насуада гукнула його:
— Стронгхамере!
Роран здивовано озирнувся.
— Спробуй не спалити Аруфса. Добре? Міста дуже важко відбудовувати.
ТАНОК З МЕЧАМИ
Ерагон сидів на великій каменюці й вистукував по ній каблуками, із нетерпінням чекаючи на початок руху. Сапфіа, Арія та Блодхгарм із рештою ельфів знуджено вешталися узбіччям шляху, що пролягав у східному напрямку від Белатони — спершу через поля стиглої пшениці, потім широким кам’яним мостом через річку Джиєт і врешті-решт оминав найпівнічнішу точку озера Леона. Там шлях розходився на два рукави — один із них повертав праворуч, до Палаючої рівнини й Сурди, а другий ішов на північ до Драс-Леони й Урубейна.
Перед східними воротами Белатони, зрештою, як і в самому місті, галасливо метушились тисячі людей, гномів та ургалів, намагаючись вишикуватись в одну рівну колону. Крім воїнів-піхотинців, армія варденів тепер складалася ще й із кавалерії короля Орина, яка гарцювала на силі-силенній чистокровних дужих коней. У хвості колони повільно тягся обоз із припасами: вервечка возів і фургонів завдовжки в півтори милі та череди худоби, яку вардени прихопили із собою із Сурди, а також брали на фермах, що траплялися їм на шляху. Ревіння биків, мулів і віслюків, мекання кіз та іржання бойових коней зливалися в таку жахливу какофонію, що Ерагонові хотілося затулити долонями вуха.
«Гадала, цього разу все буде краще?» — спитав юнак у Сапфіри, зручніше всідаючись на каменюці.
«Треба було покликати мене, я б вишикувала їх за годину, й нам не довелося б втрачати дорогоцінний час», — зітхнула та.
«Ясна річ, ти миттю впоралася б… Але не кажи про це нікому, інакше наступного разу Насуада точно накаже тобі шикувати колону», — трохи повеселішав Ерагон.
У цю мить він згадав про Рорана, якого не бачив відтоді, як зцілив немовля Хорста та Елейн. Цікаво, що зараз поробляє кузен, лишившись далеко-далеко позаду?