Юнак крикнув і зіскочив із брили в напрямку воїнів. Ті відсахнулися назад, хоч і тримали напоготові списи та піки, націливши їх убік діри, яку пробила в стіні замку Сапфіра.
Приземляючись, Ерагон підвернув ногу. Він упав на коліна й сперся на свій меч. Кращої нагоди для ворогів годі було й уявити — вже за мить у незахищене Ерагонове горло полетів спис одного із солдатів. Та юнак відбив удар, змахнувши Брізінгром швидше, ніж те міг би зробити хтось із людей чи ельфів. Обличчя ворожого солдата спотворила гримаса жаху. Він кинувся тікати, та не встиг зрушити й на кілька дюймів, як Ерагон уже був поряд і блискавично завдав йому удару.
Видихаючи жовті й блакитні язики полум’я, Сапфіра й собі поспішила до внутрішнього двору. Коли дракон приземлився, Ерагон припав до землі, а весь двір аж струснуло від потужного удару. Величезна скляна кольорова мозаїка розлетілася на дрібнісінькі скалки, а віконні стулки спершу прочинились і тут-таки з брязкотом зачинилися знов.
Сапфіра була не сама — її супроводжувала ельфійка Арія. Коли вона вистрибнула з-за брили, її темне волосся розвівалося на вітрі, а довгасте обличчя було дуже серйозне. По смаглявій шиї та руках жебоніла кров, лезо ельфійчиного меча так само було закривавлене.
Її поява неабияк підбадьорила Ерагона. Крім неї та Сапфіри, у цілому світі не було нікого, з ким би юнак почувався безпечніше на полі бою. Ерагон вважав ельфійку своїм найкращим бойовим побратимом.
Він ледь помітно посміхнувся до неї, отримавши у відповідь сповнений радості й завзяття погляд. Під час бою від стриманої поведінки Арії не лишалося й сліду — вона ставала напрочуд відкритою.
За мить їх відокремила хвиля блакитного полум’я, та така сильна, що Ерагонові довелося сховатися за щитом. Визираючи з-за нього, юнак бачив, як Сапфіра пускала в солдатів стрімкі потоки полум’я, що долітали до них, хоч і не завдавали жодної шкоди.
Лучники, які розташувалися на стінах фортеці, спробували відлякати дракона залпом стріл, та повітря довкола Сапфіри було таке розпечене, що добра половина стріл обернулася на попіл, навіть не долетівши до неї, а решта була знешкоджена магічним захистом, яким оберігав її Ерагон. Щодо самого юнака, то його стріли не зачепили — тільки одна вдарилась об щит і відлетіла, залишивши на ньому подряпину.
І в цей момент Сапфірі вдалося вразити трьох воїнів. Їх охопило таке палюче полум’я, що вони сконали, навіть не скрикнувши. Решта солдатів скупчилися посеред двору — яскраві спалахи блакитного полум’я мерехтіли на лезах їхніх списів та пік. Проте як Сапфіра не старалася, дістати їх усе одно не могла. Урешті-решт вона облишила марні спроби й закрила пащеку. І тільки-но полум’я зникло, як двір поглинула тиша.
Той маг, який захищав ворожих воїнів, мав бути могутній і досвідчений. Принаймні саме так здалося Ерагону.
«Невже Мертаг? — подумав він. — А якщо це дійсно він, то навіщо йому й Торнаку захищати Белатону? Хіба Галбаторікс зацікавлений у тому, щоб контролювати його міста?»
Але міркувати було ніколи. Ерагон кинувся вперед і одним ударом Брізінгра зітнув голови відразу кільком ворогам, ніби скосив стигле колосся пшениці. Ще одного солдата він розрубав навпіл з такою легкістю, немовби його кольчуга була найтоншим полотном. Полилася кров. Від меча Ерагона загинув іще один воїн. Четвертого він ударив щитом так сильно, що той відлетів, зваливши з ніг кількох своїх спільників.
Реакція ворожих бійців здавалась Ерагонові надзвичайно повільною. Було таке враження, що ті навіть не намагалися захищатись. Сапфіра тим часом пробивалась у самісіньку гущу бою — одних солдатів дракон просто підкидав ланами вгору, других змітав своїм могутнім хвостом, а третіх звалював з ніг ударами голови. Поруч билася й Арія. Кожен змах її меча ставав смертоносним для воїнів Імперії.
Ухилившись від чергового удару списом, Ерагон помітив неподалік ельфа Блодхгарма, а разом із ним іще одинадцять ельфів, які охороняли його й Сапфіру. Вардени врешті-решт таки увірвалися до двору крізь отвір у стіні фортеці, але ворог ще стримував їхній натиск, хоч і дуже боявся дракона.
Невдовзі круговерть бою розкидала Ерагона й Сапфіру в різні кутки двору, та юнак цим не переймався. Навіть без його захисту Сапфіра самотужки могла дати раду двом-трьом десяткам противників.
Один із них якраз намагався пробити списом Ерагонів щит і поранити юнака в плече. Ерагон розвернувся й побачив велетенського страшного чоловіка з чорною діркою на місці передніх зубів. Той схопився за кинджал, який висів у нього на поясі, та Ерагон, напружившись, завдав у відповідь такого удару, що солдата відкинуло на кілька ярдів назад. І в цей час навколо засвистіли стріли, ранячи й убиваючи багатьох солдатів. Ерагон обачно сховався за щитом. З одного боку, його надійно захищала магія, та з другого — захист діяв лише проти звичайних стріл, а могла трапитись і зачарована.