Але ж як це все було складно! Куди б він не глянув, скрізь бачив силу-силенну деталей. Та ще більше було речей, яких він просто не помічав. Окрім того, він далеко не завжди був упевнений у тому, що те, що він бачить, має якесь значення. Ось і зараз. Чому, наприклад, із димарів будинків у рибальському селищі не йде дим?
І все ж таки якісь успіхи він, здається, робив. Принаймні Арія вже більше не перемагала його щоразу, коли вони тренувалися. Він спостерігав за нею дуже-дуже уважно. Він вивчав її рухи так пильно й обережно, неначе підкрадався до оленя. І як наслідок — виграв кілька поєдинків. Хоч, зрештою, його майстерність поки що була куди гірша, ніж у ельфійки. І юнак не знав, що йому треба вивчити чи хто його повинен учити, щоб так вправно орудувати мечем, як це робить Арія.
«Може, Арія і має рацію, коли каже, що досвід — це єдиний учитель, який мені зараз потрібен, — подумав Ерагон. — Однак досвід потребує часу, а час — це те, чого в мене найменше. Уже зовсім скоро ми будемо в Драс-Леоні, а там не за горами й Урубейн. Ще максимум кілька місяців — і ми зустрінемося віч-на-віч із Галбаторіксом і Шруйканом».
Ерагон зітхнув і заклопотано потер обличчя, намагаючись думати про щось приємніше. Та ці думки майже ніколи його не покидали. І скільки б він не думав, його завжди охоплювало почуття все більшої і більшої тривоги.
У такому кепському настрої юнак і рушив униз по схилу. Перш ніж піти до свого намету, він вирішив трохи поблукати табором. Зазвичай прогулянка заспокоювала його. Повз нього проходили різні люди. Вони віталися, тисли руку, говорили: «Шейдслеєр», — на що Ерагон ввічливо кивав.
Так він блукав десь із чверть години, зупинявся, поринаючи у свої думки, аж поки його увагу не привернув високий голос жінки, яка розповідала про щось із неабиким натхненням. Заінтригований, юнак пішов на цей голос. Невдовзі він опинився біля намету, що стояв окремо від інших, під вербою — одним-єдиним деревом на березі, яке солдати не встигли спиляти для багаття.
Тут, під покровом густого гілля, Ерагон побачив найдивовижнішу картину з тих, які йому доводилось будь-коли бачити.
Дванадцятеро ургалів разом зі своїм ватажком Нар Гарцхвогом сиділи півколом біля невеличкого багаття. Грізні тіні витанцьовували на їхніх обличчях, ще більше підкреслюючи могутні брови, широкі щоки й масивні щелепи, так само як і роги, які, починаючись на лобі, закручувалися назад по обидва боки голови. Ургали були без зброї, без залізяччя, що захищало їх під час бою, — одні лише шкіряні браслети на зап’ястках та ремені, які вони перекинули від плечей до талії. Крім Гарцхвога, тут було ще троє куллів. На тлі їхніх гігантськтх фігур усі ургали, крім одного, який був футів шість на зріст, виглядали по-дитячому маленькими.
Між ургалами примостилося кілька десятків котів-перевертнів. Більшість із них спокійно сиділи праворуч від багаття, навіть не помахуючи хвостами, хоч їхні вуха й були нашорошені так, щоб усе добре чути. Деякі лежали на землі, деякі — на колінах ургалів, а деякі — у них на руках. Більше того, одна маленька біла кішечка, на превеликий подив Ерагона, вмостилася прямо на широкій голові кулла. Її права передня лапка звисала вниз і впиралася в середину куллової брови. Хоч які маленькі були коти-перевертні порівняно з ургалами, але вигляд вони мали досить грізний. Ерагон навіть не знав, з ким би краще було зустрітися йому в бою — з ургалами чи з котами. До ургалів він трохи звик, а от коти-перевертні — істоти геть непередбачувані.
З другого боку від вогню, якраз навпроти намету, Ерагон побачив Анжелу. Вона сиділа на якомусь покривалі, підібгавши під себе ноги, і сукала з купи шерсті тоненьку нитку за допомогою веретена. Нитку знахарка повісила прямо перед собою, так, ніби запрошувала слухачів увійти. І коти-перевертні, і ургали пильно стежили за жінкою, не зводячи з неї очей ні на мить. Анжела щось розповідала:
— …Але він був надто вже повільний та ще й розлючений. Словом, червоноокий кролик перегриз Хорду горлянку, і той одразу ж помер. А потім кролик зник у лісі, і більше про нього ніхто нічого не чув. Проте, — Анжела нахилилась уперед і притишила голос, — якщо ви будете в тих місцях, про які я розповідаю, то ще й сьогодні можете побачити там щойно вбитого оленя або фельдуноста, котрий виглядає так, ніби його обкусали, як ріпу. А навкруги — сліди величезного кролика. Час від часу воїн із Квота зникає, і його знаходять мертвим з перегризеною горлянкою… завжди з перегризеною горлянкою.