Коні під вершниками ледь не падали, а вершники, у свою чергу, міцно трималися за збрую. За якусь мить назустріч прибульцям вискочив худорлявий парубок і, схопивши повіддя Роранового коня, зупинив стомлену тварину.
Роран, правду кажучи, вже погано тямив, що відбувалося, і слабким, проте владним голосом наказав:
— Поклич сюди Брігмана.
Не зронивши жодного слова, юнак покірно чкурнув кудись між намети, здіймаючи своїми голими п’ятками хмарки пилюки.
Роранові здалося, ніби він чекав цілу годину — у голові паморочилось, а тіло й досі перебувало в такій напрузі, що здавалося, ось-ось із вух почне жебоніти кров. Близько десятка місцевих воїнів, брязкаючи шпорами, із цікавістю обступили Міцного Молота та його супутників.
Нарешті з нетрів табору вийшов широкоплечий бородань у блакитній туніці. Він спирався на зламаний спис, ніби на посох.
— Ти Міцний Молот? — суворо спитав бородань.
Роран щось ствердно гмукнув, ледь-ледь відірвав руки від сідла й дістав з-під туніки згорток пергаменту з наказами від Насуади.
Брігман швидко зламав воскову печатку, уважно вивчив усе написане, а потім байдужим поглядом зиркнув на Рорана.
— Ми чекали на тебе, — мовив він. — Один із магів Насуади зв’язався зі мною чотири дні тому й сповістив про твій приїзд. Але я й гадки не мав, що ти прибудеш так швидко.
— Це коштувало мені чималих зусиль… — прохрипів Роран.
— Авжеж. Певно, подорож видалась тобі нелегкою, — посміхнувся Брігман і повернув йому пергамент. — Ну то що, Міцний Молоте! Приймай командування. Ми якраз збиралися атакувати західні ворота!
Останні слова вп’ялися в мозок Рорана, немов кинджал. Світ довкола захитався, тож йому довелось якомога міцніше обхопити ногами сідло, щоб не звалитись на землю. Втома брала своє…
— Накажи відкласти атаку на день, — мовив він.
— Ти, мабуть, з глузду з’їхав? І як же нам тоді захопити місто? Ми цілий ранок готувались до атаки… Я не збираюся сидіти тут і порпатися в землі, доки ти виспишся. Насуада чекає, що ми захопимо місто вже за кілька днів. Принаймні я хочу зробити це раніше за Ангварда!
— Ти накажеш солдатам відмінити атаку… Інакше я підвішу тебе за ноги й відшмагаю за непокору. Доки я не відпочину й не вивчу ситуацію на полі бою, про атаку можеш забути! — ледь чутним голосом сказав Роран.
— Який же ти дурень… — зітхнув у відповідь Брігман.
— Кажу тобі, якщо ти не прикусиш язика й негайно не візьмешся за виконання своїх обов’язків, я відшмагаю тебе власноруч — тут і тепер.
— Та невже?! А ти себе бачив? У тебе нема жодного шансу! — роздув ніздрі Брігман.
— Помиляєшся… — процідив крізь зуби Роран, ледь не падаючи з ніг, але будь-що присягнувши собі дати Брігманові добрячої прочуханки.
— Ну, гаразд, — неохоче погодився той, насилу тамуючи лють, — усе одно буде казна-що, коли люди побачать, як ми місимо багнюку на одному місці. Воля твоя. В атаку ми не підемо, але я складаю із себе відповідальність — тепер усе на твоїй совісті!
— Можна подумати, колись було інакше, — похмуро мовив Роран і ледь не засичав від болю, злазячи з коня. — Але за той безлад, на який ти перетворив облогу, відповідатимеш таки ти.
Обличчя Брігмана стало сіріше за дощову хмару.
— Твій намет отам, — сказав він з ненавистю, хоч йому й личило б поводитись із ватажком як належить. Роран прокинувся аж наступного ранку. Сонячне проміння тихо сочилося крізь стінки намету й лоскотало йому обличчя. Міцний Молот відчував бадьорість і прилив нових сил. Та все одно йому здавалося, що він зімкнув очі всього на якихось дві-три хвилини.
Утім зовсім скоро він зрозумів, що втратив цілу добу. Тоді ватажок тихо лайнувся і скинув із себе тонке покривало, що весь цей час лиш заважало йому — засинаючи, він не зняв ані одягу, ані чобіт, та й північний клімат виявився доволі м’яким.
Час було діяти. Роран різко звівся з лежака, але, тихо зойкнувши, одразу ж упав назад. На якусь мить йому навіть здалося, що все тіло складається тільки з болю. Щоб сяк-так прийти до тями, Міцному Молоту знадобилося добрих десять хвилин.
Другу спробу звестись на ноги він зробив уже значно обережніше — спочатку звісив з лежака ноги й тільки потім повільно-повільно випрямився, допомагаючи собі руками. Перед тим як наважитись стати на ноги, довелося кілька разів глибоко вдихнути.