Іще одне неймовірне зусилля над собою — і Роран з кривою посмішкою нарешті вибрався з намету. День обіцяв бути цікавим.
Решта супутників Міцного Молота вже прокинулись і нетерпляче чекали на нього. Усі були схвильовані, змучені й рухались украй незграбно, власне, як і сам ватажок.
Вітаючись, Роран помітив на руці в Мелвіна скривавлену пов’язку — згадку про хазяїна таверни, котрий відбивався ножем.
— Болить?
— Могло бути й гірше. Та в разі чого — битися зможу, — знизав плечима Мелвін.
— Ото й добре.
— Ну, з чого почнеш? — спитав Карн.
Роран глянув на сонце, щоб визначити, скільки приблизно часу залишилось до полудня:
— З невеличкої прогулянки.
Від центру табору Роран повів своїх товаришів спочатку вгору, потім униз. Вони намагалися не пропустити жоден ряд наметів. Головне було зрозуміти загальний настрій солдатів й оцінити стан їхньої зброї. Загалом люди виглядали якось утомлено, хоч їхній настрій помітно поліпшувався, щойно вони бачили Міцного Молота.
Свій огляд ватажок, як і планував, завершив у північній частині табору. Тут усі зупинилися, щоб краще роздивитися Аруфс.
Місто складалося з двох ярусів. Перший був низький і широкий. На ньому розташувалася переважна більшість споруд. Другий становив вузеньку смужечку на виступі найвищої в усій околиці вершини. Обидва яруси були захищені стіною, яка мала п’ять воріт — до двох вели шляхи з північного та східного боків, а решта перекривали водні канали з півдня. За західною стіною міста простиралось безкрає море.
На північних воротах виднілися чималі вибоїни й подряпини від таранів. Земля перед ними була порита, мов рілля. Попід стіною то тут, то там розташувалися три катапульти, чотири балісти й дві таранні вежі. Їх охороняло всього кілька воїнів, які мирно пахкали собі люльками й грали в кості на невеличкому клаптику шкури. Здалеку вся ця воєнна машинерія видавалася просто іграшковою, особливо коли порівнювати її з гігантським містом.
Довкола Аруфса розпростерлись пологі рівнини, що поступово переходили в морський берег. Зелені спини цих рівнин вкривали десятки, якщо не сотні, дрібних фермочок, обнесених дерев’яними парканами. Час від часу траплялися й розкішні маєтки: це були величезні вілли, захищені від стороннього ока кам’яними стінами. Придивившись уважніше, Роран помітив, що кожна з них мала власну охорону. Швидше за все, вони належали місцевій знаті й найбагатшим купцям Аруфса.
— Ну, що скажеш? — спитав Міцний Молот Карна.
— Скажу те, що з таким самим успіхом ми можемо атакувати гору, — скрушно похитав головою маг і закліпав очима. Його погляд був сумнішим, ніж зазвичай.
— Твоя правда, — мовив Брігман, підходячи до варденів.
Роран тим часом вирішив промовчати, бо на гадку не спадало нічого путнього.
«Виходить, Насуада хоче, щоб ми захопили Аруфс, маючи вісімсот солдатів… — думав Роран. — Вісім тисяч воїнів, Ерагон і Сапфіра — ось де запорука перемоги. А на що вона сподівається тут, навіть уявити важко».
Та як би там не було, ватажок добре розумів одне: треба шукати якийсь вихід уже хоча б для того, щоб повернутись живим до Катріни.
— Мені потрібна інформація про Аруфс, — спокійно мовив він, звертаючись до Брігмана.
Той трохи помовчав, кілька разів замислено постукав по землі уламком списа, що заміняв йому посох, і нарешті сказав:
— Галбаторікс передбачив усе на світі… Перш ніж ми встигли перекрити шляхи між ним та рештою Імперії, місто поповнило запаси їжі. Води, як ти бачиш, у них теж удосталь. Навіть якщо нам пощастить перекрити канали, у місті все одно залишаться джерела й колодязі. Словом, вони зможуть протриматися аж до зими, коли не довше. Що ще? У місті були свої війська. Крім того, на підмогу їм Галбаторікс прислав великий загін, напевно, удвічі більший за наш.
— А звідки ти все це знаєш?
— У нас був інформатор. На жаль, він нічого не тямив на воєнній тактиці, тому про слабкі місця Аруфса ми знаємо не так уже й багато.
— Ясно…
— Крім того, він обіцяв провести кількох наших людей у місто ще першої ночі.
— І що?
— Ми довго чекали на нього, але він так і не прийшов. Натомість наступного ранку над парапетом теліпалася його голова. Власне кажучи, вона ще й досі там теліпається… Ото й усе.
— А чи є там іще якісь ворота, крім цих п’яти?
— Авжеж. Іще троє. Одні широчезні водні ворота розташовані біля доків. Поруч із ними є ворота для людей та коней. А ще одні є он там, — Брігман тицьнув пальцем на західну частину міста, — але вони такі, як і решта.
— Як ти гадаєш, чи можна якісь із них протаранити?