«Я відчуваю в повітрі якийсь дивний запах», — мовила Сапфіра й тихенько загарчала, щоб привернути увагу Насуади.
Тим часом варденські герольди були вже біля підніжжя стіни.
— Агов, там! — загукали вони. — Іменем леді Насуади, повелительки варденів, короля Оргіна із Сурди, а також усіх вільних людей Алагезії закликаємо вас відчинити ворота. У нас важливе послання до вашого правителя і хазяїна, Маркуса Табора! Відчиняйте по-хорошому. Це буде найрозумніше рішення для кожного чоловіка, жінки й дитини в Драс-Леоні.
— Ці ворота ніколи для вас не відчиняться! Оголошуйте своє послання там, де стоїте! — пролунав із-за стіни чоловічий бас.
— Ти говориш від імені лорда Табора?
— Так.
— Тоді нагадай йому, що питання державної ваги найкраще розв’язувати в кабінеті, а не посеред вулиці, де купа зайвих вух.
— Лакею, на твоєму місці я б не поспішав давати нам порад! Оголошуй своє послання, і бажано швидше, інакше мені урветься терпець. Тоді ти й оком не встигнеш моргнути, як у твоїх грудях стирчатиме десяток стріл.
— Як знаєш, — відповів герольд без жодного страху в голосі, що неабияк здивувало Ерагона. — Наші повелителі пропонують лорду Табору й усім мешканцям Драс-Леони мир і злагоду. Ми не тримаємо на вас зла. Нам потрібен тільки Галбаторікс. І якщо буде вибір, воювати з вами чи ні, ми хотіли б розійтись миром. Хіба в нас різна мета? Ми жили в Імперії, і тільки жорстокість Галбаторікса вигнала нас із наших земель. Ви наші браття по крові та духу. Приєднуйтесь до Нас, і ми разом переможемо того, хто засів в Урубейні. Якщо ви згодитесь на наші умови, вардени гарантують безпеку лорду Табору та його сім’ї, а також усім, хто ще й досі служить Імперії, давши їй присягу. Ця присяга нічим нам не поможе, але й не заважатиме. Підніміть ворота й опустіть мечі, а ми, у свою чергу, не завдамо вам жодного лиха. Опиратися безглуздо — ми зітремо вас на порох, бо ніхто не встоїть перед нашою армією, ніхто не встоїть перед Ерагоном Шейдслеєром і драконом Сапфірою.
Почувши своє ім’я, Сапфіра задерла голову й загарчала так, що навіть у варденів затремтіли жижки. Тієї ж миті Ерагон помітив над воротами високу, закутану в плащ постать. Вона визирнула поміж зубців й почала уважно стежити за драконом. Ерагон щосили напружив зір, але ніяк не міг розгледіти обличчя незнайомця. Тим часом до нього приєдналося ще четверо священнослужителів Хелгрінда. Упізнати їх було не так уже й складно, бо кожен мав якесь каліцтво: одному бракувало руки, двом іншим — ноги, а останній узагалі міг похвалитися тільки однією кінцівкою. Товариші несли його на ношах. Коли процесія калік дісталась до зубців, усі її потворні учасники закинули назад голови й зареготали так, що їхній сміх нагадував перекоти грому. На відчайдушних варденських герольдів це не справило великого враження, а от їхні коні не витримали. Налякані тварини повернули назад і понеслися подалі від воріт.
Ерагон збентежився. Він нервово стис руків’я Брізінгра, готовий будь-якої миті висмикнути його з піхов.
— Ніхто не встоїть перед вашою міццю? — спитав чоловік у плащі так гучно, що його голос розлетівся луною по всій Драс-Леоні.— Ви надто високої думки про себе!
І в ту ж мить із нетрів міста вистрибнула червона туша Торнака. Дракон приземлився на дахи будинків і вп’явся у них своїми могутніми кігтями. Потім він розправив свої велетенські, помережані шипами крила, роззявив жахливу пащеку й випустив у небеса стовп полум’я.
— Можете скільки завгодно кидатись на ці стіни, та доки їх захищаю я і мій вірний Торнак, ви ніколи не захопите Драс-Леону. Присилайте сюди своїх найкращих магів і воїнів — вони помруть страшною смертю. Присягаюсь! Жоден із вас не годен мені протистояти, навіть ти… брате. Забирайся звідси й починай молитися, щоб тут не з’явився сам Галбаторікс. Інакше смерть буде твоїм найбільшим щастям, — глузливо мовив незнайомець у плащі голосом Мертага.
ГРА В КОСТІ
— Сер, сер! Ворота відчиняються! — влетів до Роранового намету розчервонілий захеканий вартовий.
— Які ворота? — тихо спитав Міцний Молот, відірвавши погляд від карти й відклавши вбік паличку, якою вимірював відстань. — Які саме?
— Ті, що найближче до нас, сер… Біля дороги, а не біля каналу.
Роран скочив на ноги, вихопив з-за пояса свій молот і, вибігши з намету, помчав у північний край табору. Звідти було добре видно Аруфс. Побачене, правду кажучи, не обіцяло нічого доброго. Брама й справді була відчинена, а через неї з міста виїхало кілька сотень кіннотників. Різнокольорові прапори тріпотіли на легкому вітерці. Невдовзі кіннотники вишикувались у широку рівну шеренгу — чорна пащека воріт лишилася за їхніми спинами.