«Вони розірвуть нас на шматки», — подумав Роран, на якусь мить втративши самовладання.
У таборі залишилося півтори сотні солдатів, значна частина з яких мала важкі поранення й була неготова до бою. Решта варденів у цей час була біля млинів, західного каналу й на сланцевих копальнях. Там вони шукали все необхідне для втілення Роранового плану. Словом, сподіватися на те, що вони встигнуть повернутися, щоб відбити атаку кінноти, було годі.
Посилаючи своїх людей на завдання, Міцний Молот був переконаний у тому, що табір здатен оборонятися. Зрештою, йому здавалося, що мешканці міста, налякані останніми штурмами, навряд чи зважаться на такий відчайдушний крок. Крім того, ватажок сподівався на те, що, залишаючи в таборі півтори сотні воїнів, йому вдасться створити видимість, ніби всі вардени зостались на місці. Та, мабуть, захисники Аруфса якось довідалися про цю хитрість. Принаймні ніяк інакше Роран не міг пояснити те, чому вони виставили проти варденів рівно вдвічі більше воїнів. Якби вони збирались атакувати весь варденський загін, то навряд чи наважилися б робити це силами трьохсот кіннотників. Так чи інакше, а ватажок і досі не знав, як відбити атаку й урятувати своїх людей.
— Ну, і що його тепер робити? — досить розгублено спитав він, коли до нього підбігли озброєні Карн, Брігман і Бальдор. Останній поспіхом вдягав свій панцир.
— Навряд чи ми щось зможемо вдіяти, — вишкірився Брігман. — Увесь похід опинився під загрозою через твою пришелепуватість, Міцний Молоте. Нам треба відступати, доки ці кляті кіннотники не пішли в атаку.
— Відступати? — плюнув йому під ноги Роран. — Ні, ми не відступимо! Наші люди не зможуть врятуватися пішки, та навіть якби й могли, я все одно не покину поранених.
— Невже ти не розумієш? Це ж чиста поразка! Якщо ми залишимось, нас або порішать, або й ще гірше — візьмуть у полон!
— Годі, Брігмане! Я не збираюсь тікати, піджавши хвіст!
— Ні? Виходить, ти не хочеш визнати своєї поразки? Сподіваєшся хоч якось врятувати свою честь в останній безглуздій битві? Невже ти не розумієш, якої шкоди завдаєш варденам?!
Ворожі кіннотники тим часом повихоплювали з піхов мечі й з галасом та улюлюканням пришпорили своїх коней убік варденського табору.
— Я не дозволю, щоб ти тішив свою гордість, ризикуючи нашим життям! Лишайся, якщо тобі так кортить, але…
— Мовчати! — урвав його Роран. — Прикуси язика, інакше я допоможу тобі це зробити! Бальдоре, наглядай за ним, а коли він утне бодай щось, що тобі не сподобається, почастуй його своїм мечем.
Брігман розлючено надув щоки, але миттю притих, коли Бальдор звів меч на рівень його розчервонілої пики.
Щоб вирішити, як організувати оборону, в Рорана залишалось не більше п’яти хвилин… П’яти хвилин, від яких залежало все.
«Може, покалічили як слід кількох ворогів, щоб решта дременула навтікача? — думав він. — Та ні, у нас нічого не вийде…»
Заманити кавалерію Імперії в пастку вардени так само не могли. Довколишня місцина була рівна й геть порожня, тож маневри на ній за умови атаки кінноти означали справжнє самогубство.
«Якщо ми приймемо бій, у нас немає жодного шансу на перемогу. А коли налякати їх? Хоча чим? Може, вогнем? Ні-ні… Вогнем навіть друзів не налякаєш, не те що ворогів. До того ж, який вогонь? Трава сира — тільки димітиме. Гмм… Дим? Та ні, це теж не допоможе».
Спливло кілька секунд, а потім Міцний Молот з надією зиркнув на Карна.
— Слухай, — скоромовкою спитав він, — а ти можеш створити подобу Сапфіри? Ну, щоб вона загарчала й разів два-три дмухнула вогнем. Словом, щоб вони думали, ніби в нас є дракон.
Маг почервонів і панічно закрутив головою:
— Хтозна… Раніше я цього ніколи не робив. Звісно, я можу відтворити її образ по пам’яті, тільки навряд чи він буде схожий на реальну Сапфіру. Вони напевне запідозрять, що тут щось не так, — кивнув маг убік кіннотників, які стрімко наближалися.
Роран уп’явся нігтями собі в долоню. Залишалося не більше чотирьох хвилин.
— А може, все-таки спробуєш? — буркнув він. — Нам треба їх спантеличити…
Ватажок глянув на небо, сподіваючись побачити хоча б дощовий фронт, але небо було погоже, коли не брати до уваги кількох невеличких легких хмаринок.
«Непевність, сумніви… А чого бояться люди? — спитав Роран сам себе. — Невідомого! Незрозумілого, ось чого!»