Нарешті Роран знайшов усі речі. Тепер треба було зробити найважче. Він повільно став на коліна перед трупом, узявся за руків’я кинджала й потягнув його на себе, відчуваючи, як метал шкрябає об кістки. Повернувши свою зброю, Роран начисто витер її об витолочену траву.
У таборі було тихо. Невдовзі прибіг Бальдор, що ретельно перевірив усі пости й поговорив із кожним вартовим. Ті запевнили, що нікого не бачили, тож вардени були в безпеці. Відпустивши Бальдора, Роран якийсь час тинявся між наметами, відтворюючи в пам’яті всі подробиці плану облоги Аруфса. Урешті-решт на одному з обідніх столів ватажок знайшов шмат холодної курки. Він сів, узяв м'ясо й почав замислено жувати, поглядаючи в зоряне небо.
Думки пурхали йому в голові, ніби зграйка наполоханих птахів, і весь час поверталися до загиблого хлопчини, котрого вардени вже встигли поховати за табором.
«Хто вирішує, жити комусь чи померти? — думав Міцний Молот. — Хіба моє життя важливіше за його? Та ні. З якого дива? Але сталося так, що він уже в землі, а я ще й досі дихаю цим солодким повітрям. Життя — неймовірно жорстока річ… Жорстока й незбагненна…»
ВОГНЕННЕ БОРОШНО
— Ну і як воно, мати молодшу сестричку? — спитав Роран у Бальдора, коли вони пліч-о-пліч під’їздили до найближчих млинів у ранкових сутінках.
— Та хтозна… Вона ще така дрібна, як кошенятко. Ніяк не призвичаюсь… — Бальдор натягнув повіддя, бо його кінь весь час так і норовив зупинитись, щоб пощипати соковитої трави. — А загалом, відчуття якесь дивне, бо вона настільки молодша за мене, що й подумати страшно.
Роран лиш кивнув головою й глянув через плече, аби переконатись, що піша колона з шестисот п’ятдесяти воїнів не відстала.
Доїхавши до млинів, Роран зіскочив з коня й прив’язав його перед найнижчим із трьох будинків. Тієї ж миті він підкликав до себе якогось воїна й наказав йому відігнати коней назад до табору. Тепер можна було йти до каналу.
Міцний Молот спустився дерев’яними сходами аж до що похитувалися на водній гладіні, вишикувані в лінію. Ці баржі більше нагадували велетенські корита або плоскодонні човни, на яких селяни спускалися від Нарди до Тейрма. І це було добре, бо вони не мали гострих носів, тож поєднати їх дошками та мотузками в одну довжелезну конструкцію не становило якихось проблем.
На носу першої та вздовж бортів другої барж були складені плити нарізаного сланцю, які вардени за вказівкою Рорана перетягли сюди з копалень. Сланцеві плити воїни прикрили мішками борошна. Так утворилася стіна, що сягала їм пояса. У тих місцях, де сланцю не вистачило, вардени спорудили стіну із самих мішків, кладучи по два в ширину й по п’ять у висоту.
Роран наказав навантажити баржі не просто так. Він сподівався, що вся ця важенна конструкція послужить гарним водним тараном і, розігнавшись як слід, легко проб’є ворота, розташовані на іншому кінці каналу.
Баржі й справді були такі важкі, що мали шанс пробити ворота навіть тоді, коли б ті перебували під захистом магії. Принаймні рядові маги навряд чи врятували б їх, а Галбаторікс, певна річ, не став би марнувати енергію на захист якихось там воріт. Крім того, стіна з каміння та мішків досить надійно захищала воїнів від ворожих стріл і списів.
Роран обережно йшов палубами до головної баржі. Опинившись на її носі, ватажок поклав свою зброю під купу сланцю й озирнувся назад. Він хотів глянути, чи всі вардени зможуть розташуватись на суднах.
Кожен воїн, який спускався на баржі, додавав їм свою вагу, тож палуби занурювались усе глибше й глибше, аж доки не стали визирати з води всього на кілька дюймів.
Карн, Бальдор, Гемунд, Делвін та Мандел розташувалися поряд із Рораном. Усі п’ятеро, не вагаючись ані миті, обрали для себе найнебезпечнішу позицію на цьому плавучому тарані. Воно й не дивно, бо вже невдовзі на варденів чекав штурм Аруфса, тож попереду мали бути найсильніші — помилка навіть одного з бійців могла поставити під загрозу всю операцію.
На одній із барж Роран помітив Брігмана. Той стояв у колі людей, якими раніше командував. За порушення субординації Міцний Молот позбавив його всіх регалій і взагалі усунув від служби. Проте невдовзі Брігман знову прийшов до нього й почав благати, щоб ватажок дозволив йому взяти участь у вирішальній битві за Аруфс. Роран довго вагався, але врешті-решт погодився — варденів було обмаль, тож кожен меч міг стати в пригоді.
Міцний Молот іще раз глянув на Брігмана й закусив губу. Чи правильно він зробив, що взяв Брігмана? З одного боку, солдати Брігмана стали поважати Рорана, а з іншого — Брігман командував ними тривалий час. Хтозна, чим усе це може обернутися. Зараз він хоч до рани прикладай, а що як раптом візьме й відмовиться виконувати накази, особливо його, Роранові?