Невдовзі до Міцного Молота підійшли Карн і Бальдор. Трійця обвела ворогів уважними поглядами.
— Ти можеш його прикінчити? — спитав Роран так тихо, щоб його не почули інші вардени.
— Хіба в мене є вибір? — відповів Карн і витер губи тильним боком долоні. Його чоло вкрилося дрібними крапельками поту.
— Ти не впевнений?..
— Та яка різниця? Це мій клопіт. Я мушу з ним упоратись!
— Ми можемо тобі хоч чимось допомогти?
— Не знаю… Можете подратувати його десятком-другим стріл — є шанс, що він припуститься помилки. Але що б ти не робив, навіть не думай встрявати поміж нами… Це дуже небезпечно… і для тебе, і для мене, — нервово посміхнувся Карн.
Роран переклав молот у ліву руку, а правою поплескав Карна по плечу:
— Усе буде добре. Пам’ятай, не такий він уже й кмітливий. Ти обдурив його раніше, обдуриш і на цей раз.
— Знаю…
— Хай щастить, — прошепотів Роран.
Карн кивнув і впевнено попрямував до фонтана. Сонячні промені саме торкнулись водної гладіні, і вона мерехтіла, як жменька діамантів, підкинутих у повітря. Кривоносий маг і собі рушив назустріч Карну. Вони зупинились аж тоді, коли між ними залишалося футів двадцять. Із того місця, де стояв Роран, було добре видно, що Карн говорить із супротивником, але розчути бодай слово з такої відстані зміг би тільки ельф. Перекинувшись кількома фразами, обидва маги застигли так, ніби хтось всадив їм у серце кинджал. Це був сигнал для Рорана: маги почали з’ясовувати стосунки закляттями, тож були надто занурені в себе, аби звертати увагу на те, що відбувалось довкола.
— Лучники! — скомандував ватажок. — Станьте там і там, — він показав на протилежні кути майдану. — Випустіть у того негідника стільки стріл, скільки не буде шкода. Та не зачепіть Карна, інакше я згодую вас Сапфірі.
Коли дві групи лучників розбіглися в різні кінці майдану, ворожі солдати почали збентежено переступати з ноги на ногу, проте ніхто з них не покинув стрій.
«Мабуть, упевнені в перемозі цього кривоносого пацюка», — подумав Роран.
За якусь мить у ворожого мага вже полетіло кілька десятків стріл із гусячим оперенням. Спершу Міцному Молоту здалося, що вони ось-ось неодмінно вразять свою ціль, проте метрів за п’ять від мага всі стріли почали лунко тріскатись і падати на землю, так, ніби врізались у невидиму кам’яну стіну.
Роран крутнувся на підборах — він був надто схвильований, щоб стояти на місці. Для нього не було нічого гіршого, як просто стояти й чекати, коли твій друг перебуває в небезпеці. Крім того, кожна згаяна секунда дозволяла лорду Гелстіду краще підготуватися до оборони. Було цілком очевидно: якщо вардени не хочуть програти бій, їм треба вивести ворога з рівноваги, дезорієнтувати його, щоб він не знав, куди бігти й за що хапатися.
— Струнко! — скомандував ватажок, розвернувшись до своїх воїнів. — Доки Карн пробує врятувати наші голови, ми теж не повинні сидіти без діла. Ми атакуємо ворога! Половина піде зі мною, друга — з Делвіном. Їх надто мало, щоб перекрити всі вулиці, тому ти, Делвіне, виведи своїх людей їм у тил. А я зі своїм загоном атакуватиму в лоб — навряд чи вони довго протримаються. Якщо хтось із них спробує тікати, не женіться, залиште втікачів для лучників. Ясно? Вперед!
Вардени швидко поділились на два загони. Роран і його воїни кинулися в правий куток майдану, тимчасом як люди Делвіна — в лівий. Пробігаючи неподалік від фонтана, Міцний Молот відчув на собі блискавичний колючий погляд кривоносого мага. Схоже, той мимохіть відвернувся, і це зле пожартувало з нього. Коли маг знову перевів погляд на Карна, схвильований вираз його обличчя миттю переріс у гримасу болю. Вени на шиї й на чолі бідолахи напружились, а голова налилася кров’ю, наче ось-ось мала вибухнути.
— Ні! — застогнав кривоносий маг і вигукнув прадавньою мовою якесь невідоме Роранові закляття. Карн прокричав йому щось у відповідь — їхні голоси сплелися в химерну какофонію жаху, порожнечі, ненависті й жорстокості. Серце Міцного Молота тьохнуло від недоброго передчуття. Схоже було на те, що в поєдинку відбувся небезпечний перелом. Варденський маг тим часом і справді опустив додолу клинок із блакитного світла. Повітря довкола нього затремтіло і… Карн раптом вибухнув, перетворившись на хмарку білого попелу. Усе це сталося так швидко, що Роран навіть оком не встиг змигнути.
Довкола враз потемніло. В обличчя Рорана вдарила важка хвиля розпеченого повітря — усе захиталося, і він провалився в якусь безодню. Молот випав йому з рук, а ліве коліно пройняв нестерпний біль. І вже за мить щось боляче вдарило Рорана по губах, вибивши зуб. У роті з’явився терпкий солоний присмак крові.