На мить Роран зупинився, роззирнувсь навкруги. Йому ще ніколи не доводилося бувати в такій розкоші, адже ферма, на якій він народився й виріс, навряд чи коштувала стільки, скільки коштував одинєдиний стілець великої зали.
Міцний Молот прочинив найближчі двері — три покоївки чкурнули звідти в довжелезний коридор так швидко, як тільки дозволяли їм їхні спідниці.
— Не дайте їм утекти! — гукнув Роран.
П’ятеро вояків миттю кинулися навздогін за жінками й устигли перехопити їх аж у самісінькому кінці коридору. Покоївки щосили пручалися, дряпались, ба навіть пробували кусати варденів, але ті швиденько притягли їх назад і поставили перед Рораном.
— Цитьте! — гаркнув ватажок, щоб припинити їхнє рюмсання й виття.
Найстаршою серед трьох жінок була гладка економка із сивим волоссям, зібраним позаду в не надто охайний хвіст. На поясі в неї висіло кільце з ключами, і виглядала вона найбільш тямущою.
— Де лорд Гелстід? — буркнув до неї Роран.
— Робіть зі мною, що хочете, але я ніколи не викажу свого хазяїна, — наморщила жінка ніс і гордо задерла підборіддя.
— Слухай мене уважно! — процідив Міцний Молот крізь зуби і підійшов до неї майже впритул. — Аруфс захоплено, отже ти, як і решта мешканців міста, підкоряєшся тепер мені. І тут нічого не вдієш, як би не було тобі прикро. Скажи мені, де Гелстід, і йди разом зі своїми подругами під три чорти. Ти не врятуєш від смерті лорда, але можеш врятуватись сама.
Понівечені губи Рорана набрякли так, що він насилу міг вимовляти слова. Після кожного звуку з кутиків губ сочилася кров.
— Моє життя не має тепер жодного значення, сер, — відповіла жінка з такою рішучістю, якій могли позаздрити чимало воїнів-чоловіків.
Роран брудно вилаявся й грюкнув молотом по щиту — залою пішла луна, а перелякані жінки аж присіли.
— Ти, мабуть, здуріла? — крикнув Роран, втрачаючи рештки терпіння. — Невже Гелстід вартий твого життя?! Або Імперія? Або Галбаторікс?
— Я не знаю ніякого Галбаторікса, сер… Але Гелстід завжди добре до мене ставився, і я не хочу бачити, як його стратять отакі, як ви. Ви… Ви… брудний, невдячний покидьок, ось ви хто!
— Он як?! — люто зиркнув на економку Міцний Молот. — А як довго ти сподіваєшся тримати язика за зубами, якщо я накажу моїм людям вирвати з тебе правду?
— Ти ніколи не змусиш мене заговорити, — відрубала жінка так, що Роран не міг їй не повірити.
— А як вона? — Міцний Молот тицьнув пальцем на молодесеньку покоївку, якій було, мабуть, не більше сімнадцяти. — Ти дозволиш, щоб її порізали на шматочки заради порятунку твого хазяїна?
— Гаразд, — зневажливо скривила губи економка. — Лорд Гелстід… у східному крилі палацу. Ідіть ось по цьому коридору. Швидше за все, він або в Жовтій Кімнаті або в квітнику леді Галіани.
У душу Рорана закралась підозра. Надто вже швидко вона здалася, з огляду на її попередню поведінку. Крім того, супутниці економки зреагували на її слова якось надто спокійно — якби гладка жінка виказала їхнього хазяїна, вони мали б поводитись інакше. Ці жіночки явно щось задумали!
— Гей, ти, — гаркнув Міцний Молот на молоденьку покоївку, бо йому здалося, що та найменше вміла приховувати свої почуття. — Вона ж бреше, чи не так? Де Гелстід? Кажи!..
Дівчина спершу роззявила рота, немов намірилася щось сказати, але потім заперечно похитала головою. Роран закашлявся й рішуче зробив крок до неї. Покоївка хотіла відскочити назад, та наштовхнулась на одного з варденів, який перекрив їй шлях до відступу. Підійшовши до дівчини впритул, Міцний Молот так наліг на неї щитом, що бідоласі аж дух перехопило. Для більшої переконливості ватажок підняв молот і провів холодним металом їй по щоці.
— Ти така гарненька… Та навряд чи знайдеш собі хоч когось, крім дідугана, коли я виб’ю тобі всі зубки. Мені й самому сьогодні вибило зуб, та я повернув його на місце. Глянь! — губи Рорана розпливлися в жахливій посмішці.— Виб’ю тобі зуби й візьму на пам’ять!..
Ватажок підняв молот.
— Ні, сер! Будь ласка… Я не знаю… Будь ласка! Він був у себе в покоях, де розмовляв з командирами… А потім вони з леді Галіаною попрямували до доків… — зіщулившись, заговорила дівчина.
— Таро! — скрикнула економка. — Дурепа!
— Там на них повинен чекати корабель… Але де вони зараз, я не знаю. Будь ласка, не бийте мене, я більше нічого не знаю, сер…
— Де його покої? — спитав Роран. — Кажи!
Шморгаючи носом, дівчина швиденько все пояснила.
— Відпустіть їх, — наказав Міцний Молот.