Не знаючи, як іще боротися з виснажливим чеканням, Міцний Молот вкотре взявся розглядати келих. Посеред ночі дзеркало нарешті вкрилося сріблястими брижами, ніби гладінь озера під подувом вітру. Роран глянув у нього мутними напівзаплющеними очима.
Перш ніж набути звичного вигляду, лице Насуади спочатку нагадувало сльозу. Вираз її обличчя був серйозний як ніколи.
— Роране, — вітаючись, мовила вона чітким сильним голосом.
— Леді Насуадо, — ватажок звівся з-за столу.
— Тебе захопили?
— Ні…
— Виходить, Карна поранено або він узагалі мертвий?
— Карн загинув під час битви з ворожим магом.
— Мені дуже боляче це чути… Він був гарною людиною й сильним магом… — Насуада зітхнула й після тривалої паузи додала: — А що там у нас з Аруфсом?
— Місто наше…
— Справді? — звела брови Насуада. — Я… я неабияк вражена. Скажи, як пройшла битва? Чи все було за планом?
Намагаючись якомога менше ворушити губами, Міцний Молот розповів їй про події кількох останніх днів: про те, як вони прибули під Аруфс, про напад одноокого чолов’яги, про хитру витівку з баржами, про бої під палацом лорда Гелстіда й, нарешті, про поєдинок Карна з кривоносим ворожим магом.
Трохи перевівши подих, Роран розповів і про те, як його було поранено в спину і як Брігман витягнув із нього стрілу.
— Мені пощастило, що Брігман був там — він добре попрацював, — мовив ватажок, — якби не він, я міг би померти, доки б для мене шукали цілителя.
Промовивши ці слова, Міцний Молот на кілька секунд аж зігнувся, коли згадав, як його тіла торкнувся розпечений метал.
— Сподіваюся, ви знайшли цілителя, який доглядатиме за тобою.
— Так-так, пізніше знайшли. Але він не маг.
— Я вражена тим, що в тебе лишилася сила на розмову зі мною. Схоже, карвахольці й справді зроблені з найміцнішого металу, — глянула на Рорана Насуада, відкинувшись на спинку свого стільця.
— Словом, ми захопили палац і тримаємо під контролем майже все місто, хоч є ще кілька вуличок, де наші позиції слабкі. Коли ми заволоділи центром Аруфса, більшість солдатів Імперії здалися в полон. Вони зрозуміли, що битву програно.
— А лорд Гелстід? Його ви теж захопили?
— Спершу він намагався втекти з палацу, та невдовзі збагнув, що має у своєму розпорядженні надто малий загін охорони. Тому він забарикадувався у винному погребі,— Міцний Молот пошкріб нігтем рубіновий камінець на розцяцькованому келиху. — Він і його люди не мали ані найменшого наміру здаватися, а я тим часом ніколи б не наважився на прямий штурм, бо це коштувало б нам багатьох життів. Тому я наказав принести сулії з олією, розлити її й підпалити.
— Так ти намагався їх викурити? — спитала Насуа-Ватажок повільно кивнув.
— Кілька солдатів і справді вибігли назовні, щойно двері зайнялися. Але Гелстід був надто впертий. Ми знайшли його мертвим на підлозі. Він помер від задухи.
— Шкода…
— Разом з ним була і його донька, леді Галіана.
Образ дівчини ще й досі стояв у Рорана перед очима: невеличка, вбрана в пречудову сукню лавандового кольору, помережану оборками й стрічечками.
— І хто ж тепер після Гелстіда успадкує титул графа Фенмарка? — насупилася Насуада.
— Тарос Швидкий…
— Невже той самий, що вчора на тебе напав?
— Той самий…
Коли вардени привели до ватажка Тароса, було вже пообіддя. Невеличкий бородань, здавалось, утратив голос, хоч і не мав жодних поранень. Щоб не тривожити спину, Міцний Молот лежав на животі.
— Схоже на те, що ти винен мені пляшку вина, — сказав Роран Таросові.
— Як ти це зробив?! — з ноткою відчаю в голосі спитав його Тарос. — Місто неможливо було захопити. Ніхто, крім дракона, не міг зламати стіни. А тепер, поглянь, що ти накоїв. Ти не звичайна людина, ти… — бородань замовк, не маючи сил вимовити ще бодай слово.
— А як він сприйняв звістку про смерть батька й сестри? — поцікавилась Насуада.
— Мені здалося, що звістку про смерть батька Тарос сприйняв байдуже, а от щодо сестри… — Роран витер холодний піт із чола, згадавши зливу брутальної лайки на свою адресу, коли Тарос почув про смерть Галіани.
— Я тебе вб’ю! При першій же нагоді я тебе вб’ю… — прошипів Тарос. — Присягаюсь!
— Тоді тобі треба поквапитись, — відрубав Міцний Молот. — Бо на світі багато тих, хто хоче мене вбити.
— Роране? Роране!
Неабияк здивувавшись, Роран збагнув, що Насуада звернулася до нього на ім’я. Ватажок глянув на неї ще раз — у дзеркалі її лице було ніби в портретній рамі.