Нестримний шторм у свідомості старого дракона почав поволі вщухати, хоч зловісна напруга спала не відразу.
«Було б непогано», — пробурчав він примирливо.
«Тоді ми скоро полетимо. Але, вчителю…»
«Так, дитя?»
«Спершу я хотіла б дещо в тебе спитати…»
«Питай».
«Чи не погодився б ти допомогти Ерагонові краще опанувати меч? Він іще не дуже вправний, а мені не хотілося б утратити свого Вершника», — Сапфіра трималася гідно, хоч у її голосі прослизнула нотка благання, через що в Ерагона підкотилась до горла грудка.
Тільки тепер грозові хмари нарешті розсіялись, залишивши по собі порожній і неймовірно сумний краєвид. Потім на сірому тлі зринули розмиті гігантські моноліти, мати справу з якими Ерагонові не так уже й хотілось.
«Гаразд, — урешті-решт згодився Глаедр. — Я зроблю для твого Вершника все, що зможу. Але будь готова — я вчитиму його так, як вважатиму за потрібне».
«Добре», — відповіла Сапфіра.
Арія й решта ельфів полегшено зітхнули. Тим часом Ерагон був змушений на якусь мить відволіктись, бо на зв’язок із ним вийшла Тріанна й іще кілька магів, які перебували на службі у варденів. Переконавшись, що з Вершником усе гаразд, вони почали навперебій розповідати про те, як щойно відчули неймовірну тривогу.
«На тебе хтось напав, Шейдслеєре? — збентежено питала Тріанна. — Це був Торнак?.. Чи Шруйкан?» — вона так панікувала, що Ерагон ледь не випустив із рук Брізінгр.
«Ні-ні, нічого такого…» — відповів Вершник, щоб хоч трішки заспокоїти магів.
Справа в тому, що майже для всіх варденів присутність Глаедра ще й досі була таємницею. Тріанна й маги так само про нього не підозрювали, тому Ерагон вирішив нічого їм не говорити. З другого боку, брехати він теж не хотів, тому відповів коротко й невиразно.
«Це ми з ельфами трохи займались магією, — сказав він. — Я вам розповім про це при нагоді. Але жодних причин для хвилювання немає».
Судячи з усього, маги були не надто задоволені такою відповіддю, проте набридати Вершникові не наважилися. Вони чемно попрощались, і їхні голоси розтанули так раптово, ніби юнак ні з ким і не говорив.
— Усе гаразд? — тихо спитала Арія, помітивши тривогу на обличчі Вершника.
— Так, — відповів Ерагон ледь чутно й кивнув на людей, що піднімали із землі свою зброю. — Мабуть, доведеться відповісти на деякі їхні питання…
— То ти не сказав їм, хто…
— Звісно, ні…
«Займіть свої місця», — прогримів тим часом Глаедр. Ерагон та Арія розійшлися в протилежні кінці майданчика.
«Учителю, ти й справді зможеш мене навчити, перш ніж ми дістанемось Урубейна? Часу так мало…» — не втримався Вершник, хоч і розумів, що робить помилку.
«Якщо ти будеш слухати мене, я навчу тебе прямо зараз… — буркнув Глаедр. — Тільки тобі доведеться слухати мене уважніше, ніж ти робив це раніше».
«Я слухаю тебе, вчителю», — відповів Ерагон, ще й досі не розуміючи, як дракон буде вчити його битися на мечах.
Ясна річ, Глаедр міг багато чого перейняти в Оромиса, так само, як Сапфіра набиралася знань від юнака, але ж ішлося про мечі, котрі той навіть тримати не міг.
«Мабуть, — подумав Ерагон, — із таким самим успіхом я розповідав би дракону, що робити зі стрімкими поривами вітру над гірськими вершинами. Звісно, я можу спробувати, але ніколи не поясню це краще за Сапфіру, бо я людина, істота, яка не вміє літати сама».
Вершник намагався ретельно приховати всі свої сумніви, але Глаедрові, схоже, вдалося дещо відчути, бо він якось дивно буркнув.
«Усі великі битви однакові, Ерагоне, — повчально сказав старий дракон, — так само як однакові й усі великі воїни. Байдуже, чим ти б’єшся — зброєю, лапою, кігтем чи хвостом. Ти правий — тобі треба вправлятися зі своїм мечем… Тренуючись, ти неодмінно досягнеш вершин, яких може досягнути будь-хто, але нас це не цікавить. Ти повинен стати неперевершеним. А це вимагає сили, виваженості, спритності й уяви, — дракон на мить замовк. — Пам’ятаєш, що я тобі пробував втовкмачити раніше?»
«Так, учителю… — не задумуючись, відповів Ерагон. — Що я повинен навчитися бачити те, на що дивлюсь. І я пробував, учителю… Слово честі!»
«Але ще й досі нічого не бачиш. Поглянь на Арію. Чому вона знов і знов тебе перемагає? Відповідь очевидна: вона розуміє тебе, Ерагоне. Вона знає, хто ти такий і як ти мислиш… Саме це й дозволяє їй постійно тебе перемагати. Чому Мертаг спромігся здолати тебе на Палаючій рівнині. Тому що він сильніший і спритніший за тебе?»
«Бо я втомився й…»
«А як йому вдалося поранити тебе в стегно під час останньої сутички? Не хочу нагадувати, але ти відплатив йому тільки подряпиною на щоці… Мовчиш? А я маю відповіді на ці питання. Це сталося не тому, що ти був стомлений, ні… Це сталося тому, що він тебе розуміє, Ерагоне, а ти його, на жаль, ні. Мертаг знає більше ніж ти, а тому має над тобою владу. Те саме можна сказати й про Арію… Поглянь на неї. Поглянь на неї уважно. Вона бачить, хто ти… А ти? Ти бачиш, хто вона? Ти бачиш її так чітко, щоб перемогти в бою?»