Зиркнувши на Арію, Вершник звівся на ноги, струснув головою й, здається, уже всоте за сьогодні зайняв оборонну позицію. Його синці й подряпини запалали з новою силою, так, що часом Ерагон почував себе, як старий дідуган. Натомість ельфійка відкинула назад волосся й посміхнулась до нього, оголивши рівні білі зуби.
Але це не подіяло. Вершник був надто зосереджений, щоб наступити вдруге на одні й ті самі граблі. Посмішка ще не встигла зійти з ельфійчиних вуст, як Ерагон, виставивши перед собою щит, кинувся вперед. Він тримав меч клинком до землі, розраховуючи на те, що Арія завдасть сильного й блискавичного удару в його незахищену ключицю. Цей удар неодмінно звалив би його з ніг. Дивно, але ельфійка сприйняла витівку Вершника за чисту монету. Юнак зробив рух убік, і меч Арії з глухим ударом відскочив від його щита. За секунду Брізінгр уже був близький до того, щоб полоснути суперницю по стегнах, та ельфійка відбила цей випад щитом та ще й боляче вдарила Ерагона ліктем під дих.
Наступну хвилину-другу суперники примірялись одне до одного, виписуючи по майданчику широкі кола й вигадуючи можливі варіанти розгортання атаки. Повітря наче завмерло від напруги — рухи Арії й Вершника були обережні-обережні, немов у хижаків.
Аж раптом напруга чекання розбилась, мов шибка, в яку пожбурили каменюку. Ерагон завдав удару, ельфійка його парирувала. Мечі розтинали повітря з такою швидкістю, що сторонній спостерігач навряд чи їх навіть помічав. І атакуючи, і захищаючись, юнак не зводив погляду зі своєї суперниці. Тепер він намагався вивчити ритм її тіла, збагнути, яких несподіванок чекати далі, словом, робив усе так, як радив Глаедр. Вершникові так хотілося перемогти, що про поразку страшно було навіть подумати.
«Якщо я програю, моя голова вибухне!» — подумки накручував себе Ерагон і, схоже, захопився, бо пропустив стрімкий несподіваний випад Арії. Ефес її меча врізався юнакові в ребра. Той зупинився, вигукнувши кілька прокльонів.
«Нічого. Уже краще, — підбадьорив його Глаедр. — Значно краще. Ти дієш більш помірковано й не марнуєш силу».
«Помірковано, але не ідеально…» — зітхнув Ерагон.
«Ясно, що не ідеально. Ти й досі надто завзятий, а твій розум — збентежений. Тримай у пам’яті все, що слід пам’ятати, та не дозволяй цьому знанню відвертати тебе від бою. Відшукай десь у собі спокійну місцину й залиш там усі земні клопоти. Ти повинен налаштувати свій розум так, як тоді, коли Оромис дозволив тобі послухати думки лісових істот. Тієї миті ти знав про все, що відбувалося навколо, але не зосереджував увагу на окремих деталях. Не прикипай до очей Арії…»
«Але ж Бром учив, що…»
«Кожен використовує очі по-своєму… У Брома був свій метод, та, правду кажучи, навряд чи він найліпший. Принаймні для великих битв він точно не годиться. Згадай, Бром усе життя бився з ворогом віч-на-віч. Йому лиш коли-не-коли випадало воювати у складі невеличких загонів, і це, звісно, вплинуло на його звички. Ліпше бачити повну картину, ніж розбивати її на фрагменти. Не крадь свій час, не дай противникові захопити тебе зненацька! Затямив?»
«Так, учителю».
«Тоді вперед! Почувайся вільніше й тримай усе в полі зору».
Ерагон укотре згадав усе, що він знав про Арію. Обмірковуючи план дій, юнак заплющив очі, уповільнив дихання й занурився глибоко в себе. Його тривоги поволі вщухли, залишивши по собі холодну порожнечу, яка притупила біль ран і прояснила розум. Вершник не втратив свого переможного запалу, проте сама перемога більше його не хвилювала.
«Що буде, те й буде, — сказав він сам собі.— Годі сперечатися з долею».
— Готовий? — спитала Арія, коли Ерагон розплющив очі.
— Готовий…
Вони зайняли позиції і якийсь час стояли нерухомо. Ніхто не наважувався завдати удару першим. Сонце було праворуч від Ерагона. Він уже кілька разів намагався розвернутися до нього спиною, так, щоб Арії засліпило очі, але ельфійка вмить розгадувала задум Вершника й починала крутитись довкола нього з неймовірною швидкістю.
Судячи з вигляду суперниці, вона була цілком переконана у своїй перемозі. Чому б і ні? Ельфійка добре знала всі сильні й слабкі сторони Вершника, а за її блискучого володіння мечем цього було навіть забагато для того, щоб узяти гору.
Принаймні саме так уявляв хід її думок Ерагон, намагаючись використати самовпевненість Арії на свою власну користь.
«Вона гадає, що володіє мечем значно краще за мене, — буркнув собі під ніс Вершник. — Мабуть, так воно і є, але врешті-решт її самовпевненість таки колись зле пожартує з неї. Так чи інакше, це мій єдиний шанс на перемогу, якщо Арію взагалі можна перемогти…»