Пропаганда української справи — без орієнтації на чужі сили
В політичній дії полк. Є. Коновалець проводить весь час різке відмежування пропаганди української визвольної справи серед чужинців та приєднування для неї між чужинцями приятелів і союзників від орієнтації на чужі сили. Основою визвольної боротьби ставить він орієнтацію на власні сили. А тому, присвячуючи належну увагу й сили політичній роботі на міжнародньому форумі, полк. Коновалець разом з цим строго зберігає весь час самостійність і незалежність ОУН від сторонніх сил.
З цих мотивів полк. Коновалець вибирає місцем свого особистого осідку Женеву в Швейцарії, невтральній країні. Там проживав він аж до 1936 року, коли то швейцарська поліція, викривши заплянований на нього большевицький атентат, зажадала його виїзду із Швейцарії. Тоді переїхав полк. Коновалець до Італії, до Риму.
По суті полк. Коновалець закріплює незалежність своєї політичної праці від сторонніх сил в той спосіб, що веде її одночасно на терені обох політичних бльоків, що починають все виразніше зарисовуватись: в Німеччині та Італії з однієї і в Англії, Франції та Америці з другої сторони. Для того висилає він провідних діячів ОУН: полк. Р. Ярого із штабом співробітників до Німеччини, а інж. Є. Ляховича до Англії й опісля до США. Їхнім завданням було зорганізувати на терені даних держав апарат інформативної Служби для знайомлення чужинецького світу з українською справою та з’єднування публічної опінії даної країни для визвольної боротьби українського народу, а разом з цим нав'язування приязних контактів з окремими політиками даної країни. Розбудові пресово-інформативної праці на обох тих теренах — виданню бюлетенів, брошур і книжок про українську визвольну боротьбу в мовах тих народів — присвячує полк. Коновалець увесь час дуже багато уваги.
Сам виїжджає в поїздку до Америки і в часі від квітня до липня 1929 р. відвідує всі більші скупчення української еміграції в США й Канаді, щоб і заморську українську еміграцію включити в визвольну боротьбу. Завдяки тій поїздці полк. Коновальця ідейно-духова єдність української еміграції з українським народом на Рідних Землях замітно зміцніла й українські громади в США й Канаді стали активним помічником ОУН в її боротьбі і в політичній дії, організуючи різні демонстрації проти польських та проти московсько-большевицьких окупантів України, і даючи постійно фінансову допомогу для ведення революційної боротьби ОУН в краю.
Використання для української справи пригожої міжнародньої ситуації визнає полк. Коновалець дуже важливим чинником, але при цьому він завжди рішуче наголошує, що в признаванні важливости цього чинника не вільно йти аж так далеко, щоб зовнішні події і чужі сили визнавати основними й до них достосовувати свої власні змагання, йдучи безвільно в їхньому хвості, а навпаки: сили й змагання власного народу треба вважати основою визвольної боротьби, а міжнародню ситуацію й сторонні сили тільки допоміжними чинниками. Приєднуванні приятелів і союзників українському народові в його боротьбі присвячує полк. Є. Коновалець дуже багато уваги й сил, ведучи в цьому напрямі весь час живу, інтензивну акцію; але при тому він уважливо пильнує, щоб ніколи й у ніякому випадку не перейти в співпраці з чужим світом тієї межі, за якою починається — ворожа агентура, та щоб бути завжди готовим зірвати співпрацю з даним народом, якщо б тільки виявилось, що той або має ворожі заміри супроти українського народу, або що співпраця з ним з якихсь інших причин не лежить в інтересах України.
Пропаганда української справи серед усього чужинецького світу та з’єднування приятелів для нашої справи, але без орієнтації на чужу силу, без узалежнювання себе від сторонньої сили — це та засада політичної дії, якій полк. Євген Коновалець особисто і, як вождь української націоналістичної революції, залишився вірним, все своє життя, ніколи і нічим її не порушуючи.
Ідеологічна ексклюзивність і політична толерантність
Організацію Українських Націоналістів розумів полк. Коновалець як ідеологічно-політичний рух, а тому й вимагав, щоб основною прикметою ОУН була ідеологічна чіткість. Бо ж революція, що її проводить ОУН — це не сам спротив окупантові, але, перш-за-все, духовне переродження української нації: відродження всіх тих позитивних і творчих прикмет, які винесли були українську націю на вершини в давнину, і знищення всякого намулу, нанесеного віками поневолення. А для того мусить революційна організація мати свій прапор із виразно виписаними на ньому ідеями та кличами, під якими те переродження мусить проходити. Ідеологічна замазаність, хитання, коекзистенція в тій самій організації супротивних одна одній ідеологій — неприпустимі.
Полк. Коновалець стає рішучим противником насамперед соціялізму, бо — як наочний свідок — переконався, що соціялізм був гробокопателем української державности в 1917-20 рр. Непримиренним противником він залишається весь час і всякого опортунізму.
Та разом з тим, у ділянці політичної дії він виявляє подиву гідну толерантність супроти діячів інших українських політичних партій, за виїмком, очевидно, здецидованих коляборантів. В інтересі всесторонности української визвольної політики вдержує він весь час особистий контакт з чільнішими українськими послами до польського парляменту і коли тільки якась акція українських опортуністичних партій лежала безсумнівно в українському інтересі, полк. Коновалець щиро її завжди піддержував. Так було, наприклад, тоді, коли у зв'язку з пацифікацією в Галичині українська парляментарна репрезентація повела меморіялово-протестну і політичну акцію на міжнародньому форумі, а зокрема на форумі Ліги Націй. Цій акції дав полк. Коновалець всю можливу піддержку і при виїзді членів української парляментарної репрезентації в тій справі за кордон охоче й щиро служив їй своїм досвідом і своїми зв'язками.
Готування старшинських кадрів
Останнім етапом визвольної революції повинно бути всенародне збройне повстання у слушний час. Ведення ж військово-збройної боротьби вимагає вишколених кадрів, фахових старшин. Тому вирощування старшинських кадрів займало важливе місце між завданнями УВО й ОУН.
Під особистим керівництвом полк. Коновальця організується при Начальній Команді УВО, а опісля при Проводі ОУН окремий Військовий Штаб, завданням якого було приготовляти й видавати відповідну військово-вишкільну літературу та організувати на чужині спеціяльні військові старшинські курси, на які таємно покликали замітніших членів УВО й ОУН. На таких курсах у Данцигу, на терені Чехо-Словаччини, в Австрії, підвищують своє військове знання визначні провідні члени УВО й ОУН — майбутні командири збройної боротьби Карпатської України полк. М. Колодзінський – „Гузар” та чот. Зенон Коссак – „Тарнавський” і майбутні командири УПА ген. Роман Шухевич-„Тарас Чупринка”, ген. Дмитро Грицай-„Перебийніс”, полк. Олекса Гасин-„Лицар” і інші.