— Ми вибрали ці слова з найсвятішим папою Григорієм, — замість пояснення, сказала вона, мовляв, самим папою освячено і багаті книжкові зібрання, і її відданість богові, який стоїть над мудрістю і над усім сущим.
Євпраксія вже помітила, що Матільда майже ніколи не вдається, сказати б, до одноосібного мовлення: для більшої значимості своїх слів вона неодмінно знаходить собі спільника. І тоді виходить: «Ми з найсвятішим папою…», «Ми з герцогом…», «Ми з єпископом». Видно було, що вона вельми шкодує, не маючи змоги об'єднати в такім висловлюванні ще й імператора: «Ми з імператором…», але тепер могла втішитися тим, що має в своєму розпорядженні імператрицю, отож щоразу повторюватиме:
«Ми з імператрицею…» Коли б цим лиш обмежилася плата за її визволення, то Євпраксія мала б усі підстави лишатися спокійною. Та чи ж вдовольниться графиня такою мізерією? Вже невдовзі після початку їхньої розмови в затишку величезної бібліотеки, серед тиші, що мала запах старої шкіри, Євпраксія збагнула, що Матшьда вживає вислів «Ми з…» не для підкреслення власнбі малості й незначності — навпаки, у ній промовляє жорстока власниця, вона тим самим уперто підкреслює, що володіє на цьому світі всіма: папою, єпископами, королями, герцогами, графами. Не добралася ще до імператорів, але ось — має вже в своєму розпорядженні імператрицю. Про власність свою говорила поштиво, ласкаво, і неодмінно з повторенням: «їхня святість, їхня святість…», «Ваша величність, ваша величність…», затуркувала словами, приголомшувала несамовитим натиском з перших слів, і Євпраксії стало страшно цієї жінки.
— Ми з найсвятішим папою співчуваємо вам, ваша величність… Вам випало таке тяжке життя. У вас не було порадника. Абат Бодо? Він не порадник — лиш сповідник, Його місце в сповідальні-парлаторіумі. До речі, у Каноссі прекрасні парлаторіуми. Ліпші, ніж будь-де. У свій час ми з найсвятішим папою Григорієм подбали про це. Ви, ваша величність, матимете власний парлаторіум, це так прекрасно, ваша величність. Кожному треба помагати знести тягар свого життя. Бесіда з богом — що може бути ліпше?
Євпраксія спробувала повести мову про те, що все її майно лишилося в імператора, хоч він не має на нього ніякого права. Але в Каноссі вона — без нічого, а як буде далі?
— Я знаю, ваша величність, ви були найбагатшою жінкою в Європі. Багатшою навіть за мене — хай це вас потішить.
— Гадаєте, це може мене потішити?
— Все ж ліпше бути багатою, ніж бідною. Це дав великі можливості для доброчинства.
— У вежі я перечитувала старі манускрипти. Серед них був один, написаний чоловіком, який сидів у в'язниці й ждав смерті. Він назвав свій трактат «Про втішення філософією».
— Мене знають усі філософи Європи, ваша величність. Ансельм Кентерберійський прислав мені свої «Медитації». Петро Пустельник склав молитву про мене. Ви чули про Петра Пустельника, ваша величність?
— На жаль, ні.
— Ми з найсвятішим папою Урбаном знайшли цього чоловіка, ми почули його праведний голос, послали йому благословення, підняли його з пониження і забуття. Тепер він піднімає всіх віруючих у святий похід на захист гробу господнього.