Чи вам болять мої страждання? Чи обходить те, що твориться в моїй душі? Ліпше зазирніть у свої душі — побачите там гпів, заздрощі, жадобу насолод, марнослав'я, лицемірство, тупість диких звірів, зганьблення…
Натовпи вмовкли, дивилися на молоду жінку, як на святу, вражені її мужністю, захоплені красою й чистістю, яка потужними струменями била з її лиця, з усієї постаті. Слів майже й не чули. Та Євпраксія й не пробувала кричати — повернулася до прелатів, кидала в їхні пещені обличчя свої звинувачення, ніхто не ждав од неї такого, хтось з єпископів, мабуть, на знак самого Урбана, спробував перекрити грубим гуком ніжний голос жінки, викричав кілька брудних подробиць про імператора, тоді крикнув про єпітимію, бо навіть очі слід очистити, коли вони бачили гріховність і блуд.
Євпраксія в безсиллі заломила руки. Гнівливо обернулася до папи. Чому мовчить? Де ж його обіцянки? Єпітимія? Єпітимію б накласти на них усіх, на їхні душі, на їхній світ!
Вона стояла, сповнена відчаю, несла відчай з собою, а простий люд побачив чистість, од якої всі здригнулися й заплющили очі, а тоді заревли натовпи тисячоголосе:
— Без єпітимії! Без єпітимії!
Сталося нечуване: зірвано, не докінчено собор, не прийнято найважливіших ухвал, розгніваний папа покинув П'яченцу. Вимушений буде скликати ще один собор у Клермонті, щоб проголосити хрестовий похід, в аннали ж звелить записати про поганьблення імператора Генріха його жоною. Мені повідомщення, і аз воздам…
Євпраксію покинуть у П'яченці саму. Нікому не потрібна, всім чужа в чужому світі.
Запросить її Конрад у Мілан, де прийме зі своєю білявою, схожою на Євпраксію, Констанцією. Імператор домагатиметься видачі імператриці. Переїде вона до Угорщини, до короля Коломана, до старої тітки своєї Анастасії, колишньої королеви угорської, — і там наздожене погрозлива вимога Генріхова видачі жони своєї.
Цей чоловік мовби заповзявся чинити нещастя не лише державам і народам, але й найближчим людям. Що мав з того? Ворожнечу рідної матері й рідної сестри, ненависть першої жони й другої, неповагу власних синів. Конрада намовлено виступати проти батька. Молодший син Генріх так само виступав проти імператора, взяв його в полон, примушував відректися від корони. Художник, який зобразив сутичку Генріха-батька і Генріха-сина на річці Реген, оздобив свою мініатюру латинським віршем:
Євпраксія віддалялася від цього світу нещасть, чвар і злоби.
Ніщо так не знищує часу, як нещастя.
Літа, ці покірливі діти часу, втікатимуть від Євпраксії, відлітатимуть від неї невтримно й незворотньо, але не зможе вона поспішати, поволі, боязко наближатиметься до рідної землі, бо неслава про неї вже давно буде донесена священиками до Києва, і відвернуться лицемірно від молодої жінки всі можні, відвернеться сестра Янка, навіть рідна мати, княгиня Анна, лякатиметься повернення збезчещеної доньки, на княжих учтах лакизи складатимуть про неї брудних пісень, називатимуть сукою — волочайкою, Опраксою любострасною.
Людський поговір відлякував найбільше, може, тому так довго вагалася Євпраксія, перш ніж відважитися на повернення до Києва.
І хоч не надіялась уже вернутися, усе ж поверталася додому, до рідної землі, вагаючися між втратами й віднайденнями, мовби відразу народжуючись і знову вмираючи, знов ступала на роздоріжжя своїх дитячих снів і болючо-солодких спогадів, і небеса, п'яні від вітрів, знов зустрічали її, але не впізнавали Євпраксії. Була під ними й не під ними, поверталася з доріг блудних, злудно-німих і не поверталася, не могла повернутися ніколи, бо ще нікому не вдалося повернути втраченого часу, ступити двічі в ту саму воду, принести живу квітку з давно відшумілих літ, зачерпнути вітру, що прогримів над утраченим дитинством, і тільки п'яні небеса, застелені гірким серпанком сліз, нагадували їй щось болісно-знайоме і невловиме, як щастя, любов і вічність…
ЛІТОПИС БЕЗ ПОЯСНЕННЯ
З Іпатіївського літопису:
«У літо 6617 (1109) преставися Євьпраксі Всеволожа дщі місяця іюля в 9 день і положено бисть тіло єя в Печерськом монастирі оу дверії, яже к оугу, і вчиниша вад нею божницю, ідеже лежит тіло єя».