– Кузенда поклав на мене руки, – тихо, екстатично промовив пекар, – і враз у мене в грудях розлилося таке тепло. Знаєте, так, наче щось усередині луснуло, і я почав так дихати, наче по небу літав.
– Стривайте, пекарю, – поправив його Брих. – Кузенда не накладав рук. Він і сам не знав, що творить чудо. Він тільки зробив на вас рукою отак-о, а ви тоді сказали, що можете дихати. Ось як воно було.
– І ми були при тому, – докинула дівчина з Штеховиць. – У пана пекаря тоді було сяйво навкруг голови. А мені потім пан Кузенда замовив сухоти, правда, Пепику?
Юнак із Штеховиць підтвердив:
– Це чистісінька правда, пане Гудец. Але те, що сталося зі мною, ще дивніше. Я не був порядний, пане Гудец; я вже й у тюрмі сидів – за крадіжку та й ще за дещо, розумієте? Ось пан Брих може вам сказати.
– Та це пусте, – махнув рукою Брих. – Вам тільки благодаті бракувало. Але тут, у цьому місті, пане Гудец, діються дивні речі. Та ви, мабуть, і самі відчуваєте. Брат Кузенда вміє гарно про це говорити, бо він колись ходив на мітинги. Дивіться, він уже йде.
Усі обернулись до люка, що вів з палуби в машинний відділ. З того люка виринула бородата фізіономія з вимушеною, розгубленою усмішкою, мов у людини, яку підпихають ззаду, а вона вдає, ніби нічого не діється. Кузенду вже було видно до пояса – в обох руках він держав великий лист бляхи, на якому стояли кухлики та консервні бляшанки. Він якось непевно всміхався і все піднімався вгору. Уже видно було його ступні на рівні палуби, а пан Кузенда все піднімався зі своїми кухликами. Аж на висоті півметра над люком він спинився, перебираючи ногами: вільно висів у повітрі й видимо намагався дістати ступнями палубу.
Панові Гудецу здавалося, що це сон.
– Що з вами, пане Кузендо? – вигукнув він майже злякано.
– Нічого, нічого, – заспокоїв його Кузенда, відштовхуючись ногами від повітря, і пан Гудец згадав, що колись, як він був малий, у нього над ліжечком висів образок ушестя господнього і на тому образку Христос та апостоли отак самісінько висіли в повітрі, веслуючи ногами, але без такого збентеженого виразу.
Раптом пан Кузенда сіпнувся вперед і поплив, поплив у вечірньому повітрі над палубою, немовби його ніс лагідний вітрець. Часом він піднімав ногу, ніби хотів ступнути вперед, та видимо боявся за свої кухлики.
– Будьте ласкаві, – візьміть цю каву, – сказав він квапливо.
Механік Брих підняв обидві руки й забрав у нього лист із кухликами. Тоді Кузенда звісив ноги, схрестив руки на грудях, зависнувши нерухомо, з ледь схиленою набік головою, і почав:
– Вітаю вас, брати. Не бійтеся, що я літаю. Це тільки знак. Панночко, ви беріть отой кухлик, що з квіточками.
Механік Брих роздавав кухлики та бляшанки. Ніхто не важився щось сказати; ті, хто ще не бував тут, зацікавлено дивились на Кузендину левітацію. Старші гості помалу сьорбали каву, а між ковтками ніби молились.
– Уже випили? – трохи перегодя спитав Кузенда й широко розплющив бляклі, сповнені екстазу очі. – Ну, то я почну. – Тоді прокашлявся, хвильку помовчав і справді почав: – У ім’я отця! Браття і сестро, ми зійшлися для молитви на цій землечерпалці, де нам являється благодать. Я не буду відсилати геть безвірників та глузівників, як роблять спірити. Пан Гудец прийшов як безвірник, а пан лісник тішився, що побачить кумедію. Вітаю вас обох, але щоб ви знали, як я бачу вас наскрізь завдяки тій благодаті, то ви, ліснику, дудлите горілку й проганяєте вбогих людей з лісу, і батькуєте їх, коли треба й коли не треба. Не робіть так. А ви, пане Гудец, іще більший шахраюга, таж ви самі добре знаєте, про що я кажу, а гарячкуватий аж занадто. Віра вас направить і спасе.
На палубі панувала глибока тиша. Пан Гудец, похмурий, не підводив очей. Лісник хлипав, шморгав носом і тремтячою рукою налапував кишеню.
– Я знаю, пане ліснику, – ласкаво мовив згори Кузенда, – що вам хочеться закурити. То закуріть собі. Ви тут у себе вдома.
– Рибки, – зашепотіла дівчина, показуючи рукою на гладінь Влтави. – Диви, Пепику, як ті коропці припливли послухати.
– То не коропці, – озвався осяяний благодаттю Кузенда. – То дергуни, чи окуні. А ви, пане Гудец, не мучтеся своїми гріхами. Гляньте на мене: я ні про що не дбав, тільки про саму політику. А я вам кажу, що й це гріх. А ви, ліснику, не плачте, я ж не хотів вас уразити. Хто раз спізнав благодать, той бачить людей наскрізь. Брих, адже правда, що ви читаєте в душі кожного?