І ви, пекарі, вийшли перед свої крамниці та кричали: “Ідіть, люди добрі, ідіть, ради бога, беріть хліб і борошно, булки й булочки; будьте такі ласкаві, беріть усе задарма!” І ви, мануфактурники, вивалили сувої сукна, полотна та батисту прямо на вулицю і, плачучи з радості, відміряли по п’ять і по десять метрів кожному, хто йшов мимо, та ще й Христом-богом просили, щоб прийняв ваш скромний дарунок; і аж у порожнісінькій крамниці падали навколішки та дякували господу, що дав вам змогу одягати ближніх, як лілеї польові.
І ви, різники та ковбасники, ви взяли на голови коші з м’ясом, та сосисками, та рулетами й ходили від дверей до дверей, стукали чи дзвонили і просили: хай кожен вибере, що йому до смаку. І так само всі ви, що продаєте взуття, меблі, тютюн, валізи, окуляри, сережки, килими, батоги, мотуззя, бляшаний посуд, порцеляну, книжки, зубні протези, городину, ліки і що кому треба, – всі ви, овіяні духом божим, висипали на вулиці й роздали все, що маєте, в благородній паніці божественної благодаті, а потім, зустрічаючись на порогах своїх спорожнених магазинів та складів, з осяйними очима хвалились один перед одним: “От, брате, як я полегшив своє сумління!”
А через кілька днів виявилось: уже нема чого роздавати. Але не було чого й купити. Абсолют спустошив, до цурочки розграбував усі крамниці.
Тим часом далеко від міст із верстатів та машин перли мільйони метрів сукна й полотна, Ніагари кубиків рафінаду, кипучий, розкішний, невичерпний достаток Божественного Надвиробництва всіх товарів. Мляві спроби якось розподілити цю повінь швидко завмерли. Вони були просто не до снаги людям.
А втім, можливо, що цю економічну катастрофу спричинило ще й інше: інфляція грошей. Бо Абсолют заволодів і державними монетними дворами й день у день вивергав у світ сотні мільярдів банкнот, металевої монети та цінних паперів. Девальвація була цілковита: дуже скоро пачка п’ятитисячних купюр стала просто жмутком трохи цупкуватого туалетного паперу. З погляду комерції байдуже було, запропонуєте ви за дитячу, соску десять галерів чи півмільйона крон: однаково б ви не дістали тієї соски, бо вони зникли з продажу. Всі числа втратили будь-який сенс. Зрозуміло, що це руйнування системи числення – природжений наслідок нескінченності і всемогутності бога.
В ті дні в містах уже почалися нестатки і навіть голод. Апарат постачання з наведених вище причин підвів цілковито. Правда, існували міністерства постачання, торгівлі, соціального забезпечення і шляхів сполучення; як здається нам, можна було вчасно взяти до рук безмірний потік вироблюваних припасів, зберегти їх від псування і потроху розвозити по містах, ограбованих божественною щедрістю. Та, на жаль, цього не сталося. Персонал міністерства проводив свій час у радісних молитвах, охоплений особливо сильною благодаттю. В міністерстві постачання всім порядкувала друкарка панна Шарова, яка проповідувала про Дев’ять Пасом; у міністерстві торгівлі начальник канцелярії Вінклер пропагував аскетичне вчення, схоже на індійську йогу. Правда, ця гарячка тривала всього два тижні, а потім, очевидно, завдяки особливому навіянню Абсолюту, зродилося чудесне почуття обов’язку. Всі служби гарячково працювали день і ніч, щоб розв’язати проблему катастрофи з постачанням; та було, мабуть, уже запізно. Єдиний наслідок був той, що кожне міністерство продукувало щодня від п’ятнадцяти до п’ятдесяти трьох тисяч різних документів, які за наказом міжміністерської комісії вивозились вантажними машинами і скидались у Влтаву.
Звичайно, найтяжче було становище з продовольством, але, на щастя, існувало (я поки що говорю тільки про умови в нашій країні) НАШЕ СЛАВНЕ СЕЛО! Панове, усвідомте в цю хвилину те, що говорилося споконвіку: наш сільський люд, що ви не кажіть, є ядром нації. Про це навіть співається в давній пісні: “Ти його бачив? Знаєш, хто він? Наш годувальник, чех-селянин!” Хто він, той, на кому спинилась марнотратна гарячка Абсолюту, хто він, той, що стояв непохитно серед паніки світового ринку, хто він, той, що не склав рук на колінах, не піддався нерозважності й “лишився вірним на своїм посту?” “Ти його бачив? Знаєш, хто він? Наш годувальник, чех-селянин!”
Так, то був наш селянин (і в інших країнах було так самісінько), хто по-своєму врятував світ від голодної смерті. Уявіть собі, що сталося б, якби він, подібно до городян, піддався манії роздавати все неімущим та нужденним; якби він роздав усе своє збіжжя, – корів і телят, курей, гусей, картоплю, – за два тижні почався б голод у містах, а село лишилось би висмоктане, спустошене, само голодне. Проте завдяки нашому добрязі селянинові цього не сталось. Як уже там не пояснювати цього заднім числом – чи то чудесним інстинктом нашого селянина, чи то його щирими, непохитними, глибоко вкоріненими традиціями, чи, нарешті, тим, що на селі Абсолют був не такий вірулентний, бо в дрібному сільському господарстві карбюратор не знайшов такого масового застосування, як у промисловості, – одне слово, пояснюйте, як хочете, а факт той, що тоді, коли будівля народного господарства й товарообміну розвалювалася, селянин не роздавав. Він нікому не дав задарма ні зернятка, ні соломинки. На руїнах давнього промислового і комерційного порядку наш селянин спокійно, незворушно продавав те, що мав. І продавав дорого. Він якимось таємним інстинктом передбачив катастрофічні наслідки достатку, а тому вчасно загальмував. Загальмував тим, що підняв ціни, хоча засіки його були повнісінькі. І це свідчить про неймовірно здорове нутро нашого сільського люду, що він, не сказавши й слова, без ніякої організації, керуючись тільки рятівним внутрішнім голосом, підняв ціни на все, достеменно на все. А піднявши ціни, вберіг свій товар від марнування. Серед буйного достатку всього він зберіг острівець нестачі й дорожнечі. І, напевно, відчував, що цим він рятує світ.