– Ага, – здогадався капітан. – І лютує над тим, що мають інші шматочки.
– От-от. Щоб переконати самого себе, що він має його всього, він мусить забити інших людей. Розумієте, саме через те, що йому так страшенно важливо мати всього бога й усю істину. Тому він не може стерпіти, щоб хтось мав іншого бога й іншу істину. Якби він це допустив, то мусив би визнати, що має лиш кілька мізерних метрів, або галонів, або мішків божественної істини. Бачте, коли б якийсь там Сніпперс непохитно вірив, що тільки трикотажна білизна фірми Сніпперса найкраща в світі, то він мусив би спалити Массона з його трикотажною білизною. Але Сніпперс не такий дурний – поки йдеться про білизну; він стає аж такий дурний лише тоді, коли йдеться про політику Англії чи про релігію. Якби він вірив, що бог – це щось так само солідне й потрібне, як трикотажна білизна, то дозволив би, щоб кожен придбав собі того бога добровільно. Але, розумієте, Сніпперс не має достатньої комерційної довіри; а тому й нав’язує людям Сніпперсового бога або Сніпперсову істину лайкою, війнами та іншою несолідною рекламою. Я комерсант і розумію конкуренцію, але це...
– Стривайте, – спинив його капітан Трабл і, націлившись, вистрелив у мангрові хащі. – Так. Гадаю, що на одного поменшало.
– Загинув за віру, – мрійно зауважив Бонді. – Ви силою перешкодили йому з’їсти мене. Він поліг за національний ідеал людожера. В Європі люди споконвіку їли одне одного за самі ідеали. Ви порядний чоловік, капітане, але, можливо, що й ви б мене зжерли в ім’я якогось принципового навігаційного питання. Я вже й вам не довіряю.
– І слушно робите, – пробурчав капітан. – Бо я як подивлюсь на вас, то мені здається, що я...
– Запеклий антисеміт. Я знаю. То дарма, я вихрестився. А знаєте, капітане, що це вступило в тих блазнів? Позавчора вони виловили з моря японську атомну торпеду. Поставили її отам он під отими кокосовими пальмами і поклоняються їй. Тепер вони мають свого бога. А тому повинні з’їсти вас.
З мангрового гаю долетів бойовий рев.
– Чуєте, – бурчав капітан. – Їй же богу, я б волів... ще раз складати... екзамен з геометрії.
– Слухайте, – зашепотів Бонді. – А може, пристати до їхньої віри? Щодо мене...
В ту мить з “Папеете” вдарила гармата. Капітан неголосно скрикнув з радості.
РОЗДІЛ XXVIII. В Семи Халупах
А поки армії ведуть свої всесвітньо-історичні бої, і кордони держав звиваються, мов вужі, а весь світ обертається в руйновшце, старенька Благоушева в Семи Халупах шкребе картоплю, дідусь Благоуш сидить на порозі й курить букове листя, а сусідка Проузова, спершись на пліт, замислено повторює:
– Отак-то...
– А так, – трохи перегодя підтверджує Благоуш.
– Та звісно... – озивається Благоушка.
– Так воно вже є, – знову мовить Проузова.
– А що вдієш... – зауважує дідусь Благоуш.
– Авжеж, – погоджується Благоушка й бере нову картоплину.
– Італійцям буцімто дали бобу, – згадує Благоуш.
– А хто?
– Та буцім турки.
– Так мо’, вже ця війна скінчиться?
– Де там! Он пруссаки знов полізуть.
– І все на нас?
– Та буцім на хранцузів.
– Боже праведний, це ж знов усе подорожчає.
– А так.
– Та звісно.
– А що вдієш!
– А он буцім швейцарець писав, що можна б і кінчати.
– І я те кажу.
– Чуєте, я оце купила свічку, так півтори тисячі одвалила. Така, Благоуше, лойова свічечка, чаднюча, хіба для хліва.
– І півтори тисячі, кажете?
– Еге ж. От дорожнеча, людоньки.
– А так.
– Та звісно.
– І хто б то колись подумав! Півтори тисячі!
– А бувало ж за дві сотні купиш таку гарну свічку!
– Е, сусідонько, коли те було! Та’дже і яєчко бувало за п’ять сотень.
– А масло – три тисячі хунт.
– Та ще яке масло!
– А чоботи – вісім тисяч.
– Авжеж, Благоушко, така дешевина була!
– А тепер...
– А так.
– Коб цьому вже кінець настав!
Запала мовчанка. Старий Благоуш підвівся, розправив спину й пішов пошукати собі на подвір’ї соломину.
– Ну, а що ж ти його вдієш, – сказав він і відкрутив від люльки чашечку, щоб прочистити соломинкою цибух.
– Еге, прочисть, бо так уже чаділа, – з інтересом зауважила Благоушка.
– А чаділа, – підтвердив Благоуш. – Ще б пак не чаділа. Воно ж тютюну справжнього вже, либонь, і на світі нема. Останню пачку привіз мені син, пан прохвесор, стривай, коли ж це, в сорок дев’ятому, еге?