Лисиця й Тейлор при╓дналися до решти, що дисципл╕нованим гуртом скупчилася б╕ля клумби з трьома пальмами, за якою - склян╕ двер╕ входу. Оч╕кували порть╓. Так зазначено у вимогах. Та й на пов╕тр╕ це робити при╓мн╕ше. ╤ корисн╕ше. Для здоров'я.
Коли п╕дн╕малися сходами, Богдан автоматично порахував к╕льк╕сть прибулих - дев'ятнадцять. Не багато ж. Та це й добре. Менше галасу. ╤ розв╕ятись, забутись, загубитись на цьому далекому самотньому остров╕ буде неважко.
З╕ скляних дверей з'явився елегантний, класично зодягнений чолов╕к.
- Дуже прошу мене вибачити, лед╕ та джентльмени, - почав, наче хвилюючись, в╕н, - я гадав, що ви прибудете дещо п╕зн╕ше, ╕ тому виникла невелика затримка. Ще раз - пробачте. Вважаю, цей невеличкий ╕нцидент пройде для вас непом╕ченим ╕ стане найб╕льшою прикр╕стю за час в╕дпочинку.
Дехто посм╕хнувся, наче погоджуючись, що все буде саме так. Обличчя ╕нших залишились недоторкано-нейтральними. ╥х власники, най╕мов╕рн╕ше, усе пропустили повз вуха ╕ мали на думц╕ лише одне - якомога швидше переступити пор╕г апартамент╕в, як╕ стануть на к╕лька тижн╕в ╖хньою тимчасовою власн╕стю.
- А зараз, - в╕в дал╕ розпорядник, - прошу до панс╕онату. У хол╕ ви одержите ключ╕ в╕д ваших номер╕в.
"Так╕ повинн╕ подобатись ж╕нкам", - подумки резюмував Богдан, дивлячись усл╕д елегантному порть╓, а вголос мовив:
- М╕стере Тейлор, не бажа╓те ще одного пар╕?
Поет ледь пом╕тно п╕дморгнув:
- З вами др╕мати н╕коли... Н╕, таки шикарно, що Творцев╕ спало на думку перехрестити наш╕ шляхи. В╕дчуваю, що проведений з вами час стане ц╕кавим. ╤ згадуватиму його часто. З при╓мн╕стю.
- Ну, то як вам моя пропозиц╕я?
- Нав╕ть не знаю, - продовжували звучати в голос╕ поета грайлив╕ нотки. - А якщо обидва рази ви будете на кон╕? Так ╕ збанкрутувати недовго. На морозив╕. Хто зна╓, чи не заманеться вам ╕ дал╕ знову й знову битися з╕ мною об заклад, бачачи, що Фортуна п╕дморгу╓ т╕льки вам? А, може, ви нав╕ть зна╓тесь ╕з надприродними силами?
- У такому раз╕ я б грав у карти й на рулетц╕, - посм╕хнувся Лисиця. - Не хвилюйтесь, друже. До банкрутства я вас доводити не збираюсь. Тому цього разу вашою ставкою буде "Ревю заплаканих небес".
Поет зм╕нився на обличч╕.
- Зв╕дки ви зна╓те?
- Н╕чого надприродного, - заспоко╖в Лисиця, - просто, коли ми збирались, ви д╕ставали з вал╕зи капелюха. ╤ я мимох╕ть поглянув на ваш╕ реч╕.
- Фух, - з╕тхнув з полегшенням поет, - а я вже подумав...
- Ну, то як щодо пар╕, - тупцював на сво╓му Богдан.
- Т╕льки з вами, друже, ╕ - востанн╓.
- Берусь стверджувати, що двер╕ мого номера ╕з цифрою "тринадцять".
- А це ми зараз ╕ перев╕римо, - потер долон╕ поет.
Тим часом в╕дпочивальники зникли за прозорими дверима. ╤ лише дв╕ самотн╕ постат╕ й дал╕ стояли б╕ля вал╕з, розмовляючи. Збоку здавалося, що в ╖хньому житт╕ все склалося саме так, як бажалося, ╕ що життя перетворилося на суц╕льний празький торт. ╤ все у ньому залежало в╕д них. Але ось ╕ вони рушили.
Раптом - цвьох!
Дивний р╕зкий звук, схожий на удар батога, пронизав ╕ пов╕тря, ╕ спок╕йну розм╕рену тишу. Богдан в╕дчув, що вал╕зу начебто хитнуло в його б╕к. Коли ж зупинився ╕ глянув на багаж, здивувався так, немовби углед╕в щось м╕стично-жахливе. ╤ дивуватись-таки було чого. У вал╕з╕ стирчала... стр╕ла. Перех╕дний вид метально╖ збро╖ в╕д каменюки до кул╕. Стр╕ла, якою однаково майстерно волод╕ли, щоб запод╕ювати смерть, ╕ древн╕ Богданов╕ пращури, ╕ кочов╕ племена степовик╕в, ╕ геро╖ ╕стор╕й про ╕нд╕анц╕в.
- Чудас╕-╕-╕я, - протяг розгублений Богдан, ковтаючи.
- Н╕чого ж соб╕! Еп╕зод з вестерна, - додав не менш наполоханий Тейлор, ╕ обидва, наче п╕сля команди, звели голови у той б╕к, зв╕дки, ймов╕рно, ту стр╕лу й випущено. Але кущ╕ збер╕гали спок╕й. ╤ мовчання.
Лисиця витяг стр╕лу. На щастя наконечник зал╕з не надто глибоко - десь ледве б╕льше половини. Богдан зрозум╕в, чому сталося саме так: стр╕ла влучила якраз туди, де лежав п╕столет. Хоч у такий спос╕б жорстокий нос╕й смерт╕ зробив добру справу. Зараховано!
Оглянув стр╕лу. Як╕сна. "Продукт виробництва". Через усю довжину написано: "Прив╕т в╕д Ункаса".
- А нею вбити - як раз плюнути, - мовив поет, що теж уважно оглянув "ориг╕нальне прив╕тання" в╕д героя, якого насправд╕ ж не ╕снувало. Але якщо й припустити протилежне, його душа з тих давн╕х час╕в прожила вже штук ╕з п'ять житт╕в. Однак стр╕ляти з лука вона все одно не могла. Та й писати на стр╕лах теж.
- А чи не зда╓ться вам, друже, - наче й н╕чого не сталося, звернувся до поета Богдан, - що це м╕й перший, хоч ╕ небезпечний, крок до морозива?
- Можливо... - Поет усе ще намагався хоч кого-небудь углед╕ти серед кущ╕в. Та ось повернувся: - Хоча й шампанське в╕д мене аж н╕як не в╕ддалилось.
Ще раз оглянули стр╕лу. Нового та н╕чого не сказала. Роззирнулися. Усе тихо й спок╕йно. Жодного натяку на "стр╕льця". Веселенький початок в╕дпочинку...
Лисиця заховав до з╕псовано╖ вал╕зи ну дуже ориг╕нальний "прив╕т в╕д Ункаса". ╤ "пастухи задн╕х" рушили до панс╕онату.
Глава ╤╤. "Другий прив╕т в╕д "Ункаса"
26 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 15 год. 57 хв.
Гостей розм╕стили на другому поверс╕. Практично в ус╕х к╕мнатах.
Одержуючи в╕д елегантного порть╓ ключ, Лисиця переможно усм╕хнувся: "апартаменти" позначено цифрою "дв╕ст╕ тринадцять". Другий поверх, тринадцята к╕мната. Поет змовницьки п╕дморгнув ╕ показав "в╕ктор╕ю". Так одним махом Богдан "надбав" ╕ номер, ╕ поетичну зб╕рку Марка Тейлора. Залишалось дочекатися морозива. З гор╕хами й шоколадом.
Поетов╕ д╕стався дв╕ст╕ другий.
Про та╓мничий постр╕л, що з╕псував вал╕зу, а якби не п╕столет, то й реч╕ гардеробу, домовились поки мовчати.
Примостивши невеликий скарб, Лисиця втомлено впав у "п╕дкову" кр╕сла. Нарешт╕. Можна трошки розслабитись. Де не взявся й почав налягати сон. Сильним ╕ п╕дступним удавом виповз ╕з-п╕д кр╕сла ╕ враз обвив к╕лькома зал╕зними к╕льцями. Й не ворухнутись. Богдан не в╕д того, щоб ╕ п╕ддатися. Та в двер╕ як на лихо постукали. ╤ сон мов рукою зняло. П╕дв╕вся й роздратовано рушив в╕дчиняти.
Тейлор.
- Заходьте, - стримано мовив Богдан.
- Пробачте, що турбую, - почав заходячи поет, - але в мене - ц╕кав╕ новини. Щойно по телев╕зору виступав сл╕дчий у справ╕ ото╖ м╕льйонерово╖ доньки, Пенелопи Димитр╕ад╕с, чи як там ╖╖... Ви мали рац╕ю. Д╕вчина ночувала в готел╕ з коханцем. Але все складн╕ше, н╕ж ви передбачали. Пенелопин плейбой намовив ╖╖ утекти з ним до Штат╕в. Д╕вчина прихопила вс╕ сво╖ прикраси. Але в╕д снод╕йного, п╕дсипаного м╕стером... м╕стером Дайарм╕дом, так, зда╓ться, назвався в╕н (хоча, швидше за все, це пр╕звище вигадане), Пенелопа м╕цно заснула. А прокинулась жорстоко ошуканою. Так би мовити, у квадрат╕. Н╕ коханця, н╕ коштовностей.
- Ц╕каво, - мовив Богдан, рад╕ючи в думках: влучив майже в десятку.
- Але це ще не все, - провадив дал╕ Тейлор. - Мабуть, пол╕ц╕╖ було б не так уже й важко в╕дшукати отого Дайарм╕да. Але виникла проблемка. Молодик, убитий двома постр╕лами т╕╓╖ ж таки ноч╕, що й пограбовано м╕с Димитр╕ад╕с (ви про нього теж читали), ╕ ╓ м╕стер Дайарм╕д. Тому сл╕дчий ╕ попросив про допомогу через телев╕зор.
- Он воно що, - протяг замислившись Богдан, - це ста╓ нав╕ть дуже ц╕кавим.
- Еге ж! Але ще ц╕кав╕ше те, що "коштовност╕ Пенелопи" безсл╕дно зникли в нев╕домому напрямку. ╤ без того заплутану ниточку вже й зовс╕м об╕рвали... Техн╕чно...Сл╕дчий згадав про дивну деталь. Але вона вам в╕дома. Убитий, помираючи, написав на брук╕вц╕ кров'ю (експертиза це засв╕дчила) "м╕стер Чуж╕ Обличчя". Дивно. Що це може означати? Про що хот╕в сказати коханець м╕с Димитр╕ад╕с перед смертю?