Богдан обв╕в поглядом "апартаменти". Тут ще витав жахливий подих смерт╕. А може, - й вона сама десь тихенько принишкла. Скаж╕мо, за он т╕╓ю шторою... Наче й ворухнулась... Довк╕лля, зв╕сно, знало, що тут в╕дбулося, проте уперто мовчало. ╤ н╕би глузувало: "Хочеш - прочитай сам. Я ж - н╕чичирк!" А така ╕нформац╕я - як знах╕дка!..
- Я б вам радив, м╕стере Казандзак╕с, - упевнено мовив Лисиця, - зв╕льнити к╕мнату. Вже й так добряче нашкодили. Набилися, наче бджоли до вулика. Натоптали. Знищили багато сл╕д╕в. А може - й речових доказ╕в. Розсл╕дування - процес ╕нтимний. Трет╕х зайвих не потребу╓... А пол╕ц╕ю викликали?
- Та н╕. Якось не доду-у-умався, - промимрив розгублено явн╕ дурниц╕ Казандзак╕с. - Коли д╕знався, миттю кинувся сюди.
- Даремно, - в╕др╕зав жорстко Богдан. Збоку здавалося, н╕би у вбивств╕ в╕н п╕дозрю╓ власника панс╕онату. - У таких випадках спочатку звертаються туди. Мертвого, зв╕сно, не оживити, а от злочинця знаходять набагато швидше. Чи ви не зац╕кавлений?
Оч╕ Лисиц╕ наче аж в╕дштовхнули порть╓. ╤ цей поштовх ус╕ якщо й не побачили, то в╕дчули однозначно.
- Та Господь з вами, - ще б╕льше злякався Казандзак╕с. - Я ж кажу: не подумав. Такий жах... Св╕дом╕сть наче в╕дключили... Парал╕ч скував...
Але Богдан уже не слухав, а клацав фотоапаратом. Ситуац╕я вимагала р╕шучих д╕й. Тейлор, що весь час уважно стежив за товаришем, голосно мовив:
- А й справд╕, лед╕ та джентльмени, залишмо це для пол╕ц╕╖. Там працюють люди тямущ╕. Вони все з'ясують. А нам краще не заважати й не шкодити.
Невдоволена юрба непоквапом почала танути, зникаючи за в╕дчиненими дверима.
- Отак воно краще, - сказав Богдан, коли в номер╕ залишилися в╕н, Казандзак╕с ╕ Тейлор. - А тепер - замкн╕ть номер. Ключ в╕ддасте пол╕цейським. ╥х, правда, ще треба викликати.
- Зрозум╕в, - в╕дпов╕в власник панс╕онату ╕, пропустивши Богдана й поета, замкнув двер╕, п╕сля чого швидко рушив до сход╕в.
27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 13 год. 56 хв.
- А ви, м╕стере Богдан, - почав Тейлор, коли знову опинились у дв╕ст╕ тринадцятому, - в рол╕ пол╕смена дуже непоганий. ╤ фрази, ╕ д╕╖ - ну точн╕с╕нько тоб╕ крутий мен ╕з Скотленд-Ярду.
Богдан кивнув, а пот╕м сказав:
- Перед романо-германським я повчився на юридичному... Хоча... Може, ви й ма╓те рац╕ю. Але жартувати зараз не хочеться. До того ж (не знаю, чи казав) маю товариша, який працю╓ в наш╕й пол╕ц╕╖. Свого часу разом гризли ази юриспруденц╕╖. Продовжу╓мо сп╕лкуватись. Багато про що дов╕дався в╕д нього... А скаж╕ть-но, друже, що трапилось, доки я спав?
Тейлор охоче розпочав:
- Майже вс╕ з╕бралися у визначений час на корт╕. Кр╕м вас ╕ Лукаса. Про ваше самопочуття я спов╕стив одразу ж. Отже, м╕нус один учасник. Про Лукаса н╕хто н╕чого, зв╕сно ж, не знав. Тому й чекали, коли п╕д╕йде, щоб жеребкуванням визначити пари. Спливло хвилин з двадцять, а його все нема╓. Тод╕ вир╕шили запитати, чи м╕стер Лукас гратиме взагал╕. Зробити це зголосився отой юнак, про якого ви вчора сказали, що в╕н студент.
- Я ще пот╕м додав, що, в╕н може бути к╕лером, який перехову╓ться на остров╕ п╕сля чергового "хепп╕-енду" в його завданн╕.
Тейлор замовк ╕ не посп╕шав продовжувати розпов╕дь. Нарешт╕ сказав:
- Я гадав, що вчора ви сказали те жартома.
- А я й сьогодн╕ жартома. - Богдан не стримався й усм╕хнувся. Може, це й не дуже доречно, але - що зроблене, те зроблене.
- Гаразд, - провадив дал╕ Тейлор, - хлопець повернувся й спов╕стив: Лукаса н╕де нема╓, двер╕ замкнен╕ й на голос н╕хто не в╕дпов╕в. Я почав турбуватися. Одразу звернувся до м╕стера Казандзак╕са з проханням в╕д╕мкнути номер запасним ключем. Той швиденько це зробив... Дал╕ ви зна╓те.
- Б╕долашний "Ункас", - по як╕йсь хвильц╕ видихнув Богдан, н╕би ця фраза накопичувалась у ньому роками, а зараз набралася потр╕бна маса. - А зна╓те що, друже? Пригост╕ть-но мене сигареткою. Я хоч ╕ абсолютний противник пал╕ння, але зараз бачу, що не в╕дмовлюсь.
Тейлор не став заперечувати й протягнув пачку "West" ╕з запальничкою. Богдан задим╕в ╕ закашлявся, наче пуцьв╕р╕нок жовторотий.
- Брак... досв╕ду... кахи... не та... кахи... квал╕ф╕кац╕я, - в╕дкашлюючи, вставляв слова м╕ж нападами Лисиця.
Почекавши, поки приятель трохи звикне, Тейлор запитав:
- Ви сказали "б╕долашний "Ункас", хоча, напевно, хот╕ли сказати "б╕долашний Лукас"?
- У жодному раз╕, - категорично заперечив Богдан ╕ знову затягнувся. Але кашляти не став, хоча сльози виступили знову. - Я сказав саме те, що думав. Усе точно... Лукас мертвий ╕ н╕чи╓╖ допомоги, х╕ба що грабаря, не потребу╓. Зрештою, смерть - обов'язковий етап у житт╕. Хоч неандертальця, хоч сучасника. Президента чи асен╕затора. Р╕зниця лише в способ╕ чи помпезност╕ поховання. Обминути цей етап так само неможливо, як примусити орган╕зм розвиватися в зворотному напрямку. З поверненням до зародка. Треба на так╕ реч╕ дивитися тверезо. Це по-перше.
- А по-друге? - п╕дштовхнув до в╕дпов╕д╕ поет.
- А по-друге - наш "Ункас" хоча й укоротив в╕ку "Дволикому", зробив це, я певен, без будь-якого нам╕ру. Гадаю, просто траг╕чний випадок. Не б╕льше. Фатальний зб╕г обставин. Хоча... Слово "зб╕г" тут, швидше, недоречне. Усе сплановано заздалег╕дь. Долею. ╤ те, що нам зда╓ться дивним зб╕гом, для Дол╕ всього лиш виконання чергового пункту. Щодо кожного. Тому ╕накше статися не могло. ╤ я б╕льш н╕ж певен, що б╕ля цього пункту Доля вже поставила в╕дм╕тку про виконання. Нав╕ть дату зазначила. Перманентним маркером.
Тейлор загасив недопалок у поп╕льничц╕ й закопилив губи.
- Забагато ф╕лософ╕╖, м╕й друже, забагато. - В╕н говорив, залишаючись серйозним. ╤ ця серйозн╕сть ц╕лком зрозум╕ла. - Детективов╕ вона не личить. Тут б╕льше пасу╓ лог╕ка. Рух в╕д насл╕дк╕в до причин ╕ назад. Причому такий, що йде в╕д неспростовних закон╕в природи. В╕д факт╕в. ╥х з╕ставлення й протиставлення. З'ясування й в╕дкидання псевдофакт╕в.
- Вибачте, шановний м╕стере Тейлор, - сухо прореагував Лисиця. - Якщо вам подоба╓ться називати мене "детективом", не заперечуватиму. Та якщо ви це зробите нав╕ть м╕льйон раз╕в, я все одно ним не стану. Ну, тим, профес╕оналом. Але... Хоч я знаю, що багато в чому можу помилятися (а так воно й буде), усе ж таки спробую. ╤ тому, в╕дкинувши ф╕лософ╕ю ╕ всяку там маг╕ю, як╕ справд╕ (здаюсь!) зараз абсолютно непотр╕бн╕, роблю лог╕чний висновок: треба рятувати Март╕на. Але як?
- Рятувати, даруйте, в╕д чого? - здивувався поет. - Хлопець несповна розуму, неосудний. ╤ каратимуть батька. З таким сином треба обережно.
- Ви сам╕ ж в╕дпов╕ли на сво╓ запитання. - Богдан теж говорив ╕з серйозним обличчям. - Покарання Казандзак╕са добряче зачепить ╕ сина. У будь-якому випадку. Але х╕ба Март╕н винен у хвороб╕?... Е-е-е...
Лисиця не зак╕нчив, задумався й дал╕ говорити не посп╕шав. П╕д╕йшов до в╕кна. Задивився. Н╕би шукав те, що дасть натхнення продовжити.
- Тому, - р╕зко повернувся й випалив: - Пропоную ╕нсценувати вбивство нев╕домим, що прибув сюди непом╕ченим ╕, дочекавшись нагоди...
- Зн╕маю капелюха перед таким благородством. - Тейлор нав╕ть не намагався приховати свого "фе". - Але ваша мова нагаду╓ "Ункасову". ╤ - не в'яжеться з реальн╕стю. Ви ж не раз повторювали, що трохи знайом╕ з прийомами ведення сл╕дства.
- Ну, й що з того? Невже це нам зашкодить?
Богдан продовжував в╕рити в "непоган╕сть" ╕де╖.
- Зашкодити не зашкодить, - розсудливо пов╕в поет, - але суд╕ть сам: панс╕онат з парком охороняють два великих ротвейлери, а вони - сторож╕ добряч╕. Та й що ми встигнемо зробити за такий короткий час? Адже Казандзак╕с уже викликав пол╕ц╕ю.
Богдан зробився сумн╕шим.
- Я зовс╕м про це не подумав. - Розчарован╕сть накинула на нього вуздечку ╕ вправно примощувала вудила. Ще трохи - ╕ почу╓ш "вйо". - Справд╕. Усе проти нас... Але... Може, спробу╓мо п╕дкинути тутешн╕м п╕нкертонам м╕цного гор╕шка?.. То-о-о-д╕, - Лисиця п╕дморгнув поетов╕, - почнемо спочатку? Перше, що спада╓ на думку, це те, що Лукаса вбито, коли в╕н опинився напроти в╕кна. В╕дчиненого в╕кна. Для цього Март╕ну треба було ховатися, ╕накше Лукас пом╕тив би його.