Лисиця запитав, а руки сам╕ поривалися до Казандзак╕са. Затиснути рота. Тому що боявся в╕дпов╕д╕. Бо знав ╖╖. Чи передчував.
- Н╕.
Порть╓ в╕дпов╕в без емоц╕й. Чи вм╕ло ╖х погасив. Чи вони вже перегор╕ли. Чи ╖х ╕ не було зовс╕м. В останн╓ н╕хто не в╕рив.
Обличчя Казандзак╕са лишалося спок╕йним. Н╕би зараз домовлялися про екскурс╕ю островом. Чи збиралися на пляж.
- Коли я вийшов з номера м╕стера Лукаса, ну, тод╕, як його знайшли, ╕ рушив коридором, мене затримав м╕стер Скарпсверд. Ну, такий блондин трошки за п'ятдесят. Швед. Завжди з дамою сво╓ю ходить... Так от в╕н к╕лька хвилин мене не в╕дпускав. Пл╕в про Химин╕ кури. Запитував, де б можна половити рибу. Щось таке. Н╕би тод╕ якраз для цього час. Чи в╕н ╕ справд╕ не знав? Я хот╕в його швиденько позбутися, але в╕н ледь не руками мене тримав. Коли усе ж в╕дчепився, кинувся сюди. Та побачив ось це.
Порть╓ кивнув на розгард╕яш. Ус╕ подивилися. Сумно. Траг╕чно. Приречено. З апокал╕птичним в╕дблиском в очах.
- Ну й що тепер? - запитав по як╕йсь хвильц╕ Богдан.
Казандзак╕с п╕дв╕в порожн╕ оч╕. Кр╕зь них сочилася Сахара. Р╕вном╕рно й убивчо. Без ан╕найменших шанс╕в на порятунок.
- Я вел╕в Феодоросов╕ д╕статися материка й спов╕стити пол╕ц╕ю. Це вже занадто. Мен╕ ц╕ ╕гри надокучили.
- А що в╕домо про сокиру? - поц╕кавився Тейлор.
Порть╓ перев╕в утомлено-пустельний погляд на поета й в╕дпов╕в:
- Андреас каже, що вона зникла... Весь ╕нвентар збер╕га╓ться в сарайчику. В╕н н╕коли не замика╓ться. Так що взяти там сокиру - робота неважка. ╤ зловмисник ╖╖ зробив.
- Ви говорите "зловмисник"? - докинув Лисиця. - А чому, скаж╕мо, не "зловмисники"?
- А ви гада╓те, що тут ╖х ц╕ла зграя?
"Крив╕сть" посм╕шки Казандзак╕са перевершила всю можливу статистику. Нав╕ть заскочила до неможливо╖. Але "у межах похибки".
- Не знаю, - знизав плечима Богдан, - та, судячи з ваших сл╕в, "сво╖м" ви дов╕ря╓те?
- Так, - упевнено, з нечуваною ран╕ше тверд╕стю, в╕дпов╕в Казандзак╕с, показавши, що емоц╕╖ в нього таки ╓.
- Ц╕ люди в мене не перший р╕к, - оф╕ц╕йно мовив в╕н, - ╕ жодному я не маю чим дор╕кнути. Ус╕ - чесн╕, в╕ддан╕ й старанн╕. Майже родина.
- Отже, коло п╕дозрюваних замика╓ться на в╕дпочивальниках, - урочисто п╕дсумував Лисиця.
Порть╓ в╕дпов╕в мовчанням.
- А де зараз Март╕н? - запитав Тейлор, ╕ його слова прозвучали злов╕сним натяком.
М╕стер Казандзак╕с стрепенувся й глянув на поета. Поглядом Медузи Горгони. В╕д якого завжди кам'ян╕ють. Та минуло к╕лька секунд, а Марк цього все не робив. Може, в╕н не людина?
- У сво╖й к╕мнат╕, - нарешт╕ в╕дпов╕в м╕стер Казандзак╕с ╕ в╕дв╕в погляд.
Богдана теж боляче кольнуло Тейлорове запитання. Чого це в╕н так узявся до б╕долашного хлопця? Чи не через п╕р'╖ну, бува? Але ж убивство через в╕кно неможливе. ╤ поет н╕би погодився з цим.
Двер╕ в╕дчинилися, й на пороз╕ з'явився захеканий Феодорос. Вираз обличчя мав такий, наче т╕льки-но видерся з могутн╕х лап К╕нг Конга, але велетенська мавпа, не бажаючи втрачати здобич, женеться за вт╕качем, дихаючи в потилицю.
- Хазя╖не, - мовив в╕н, часто дихаючи, - це якась маячня. ╤д╕отизм! Д╕╓ться щось неймов╕рне!
Ус╕х пробив страшний здогад: Феодорос прин╕с нову лиху зв╕стку. ╤, на жаль, не помилилися.
- Усю солярку - ╕ з цистерн у сховищ╕, ╕ з бак╕в "Делавара" - випущено, - приречено спов╕стив в╕н.
- Як?!
Обличчя Казандзак╕са вкрилося жахом. Наче в його серц╕ запустили ╕нфарктний механ╕зм ╕ спов╕стили про це.
- Не знаю. - ╤з порть╓ жах перекинувся й на Феодороса. - Я п╕шов до причалу, дивлюсь, а б╕ля "Делавара"... Я одразу до вас.
- Що ти верзеш? - зв╕вся хазя╖н. - Тебе часом зм╕й зелений не покусав? Цього не може бути!
- Краще б покусав. - Схоже, Феодорос не вм╕в ображатися. - Це правда...
М╕стер Казандзак╕с в╕дмовлявся в╕рити. Однак вар╕ант╕в не мав. Поставлений нев╕домим режисером, жахливий фарс, що розпочався вбивством Лукаса, продовжу╓ться у все нових актах.
- Гаразд, ход╕мо, - мовив порть╓ й першим вийшов з к╕мнати. Сумний, майже траурний, "почет" рушив сл╕дом.
Глава V. "Орден детектив╕в"
27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 15 год. 39 хв.
Море дихало споко╓м. Далина вигравала синявою. В╕терець при╓мно бавився з ус╕м, що траплялося на шляху. Картина на вс╕ груди волала: людоньки, жив╕ть! насолоджуйтесь! рад╕йте! Однак... На остров╕ заховався той (а може - й т╕), хто вперто хот╕в усе зм╕нити. Перелаштувати п╕д св╕й убивчий сценар╕й. П╕д сво╖ жахлив╕ плани. ╤ поки йому це вдавалося.
"Делавар" сонно погойдувався на лаг╕дних хвильках. Т╕ мирно хлюпались об бетонн╕ пал╕ й стальну обшивку катера. Виконували в╕чну роботу. Побачене знову засочилось ╕дил╕чн╕стю. Заважало в╕рити, що ко╖ться жахливе та незрозум╕ле. ╤ ця розбурхана незрозум╕л╕сть множила жах на в╕с╕м. Хоча н╕. На в╕с╕мдесят.
П╕д╕йшли. Набридливо тхнуло соляркою. Ого! Довкола катера велика масна пляма вигравала на вод╕ р╕знобарв'ям веселкових кольор╕в. Можна замилуватися (кольори - виразн╕, яскрав╕). От т╕льки загадков╕сть останн╕х под╕й не давала це зробити. Та й краса ця несла отруту й смерть. ╤ п╕дтверджувала правдив╕сть зв╕стки. Все. Тепер точно роб╕нзони крузо. Ус╕. Без винятк╕в ╕ поправок. На в╕к ╕ стать. Нац╕ональн╕сть ╕ м╕сце, де мешкали.
- Так, ц╕ка-а-а-ва ╕стор╕я, - протягнув Казандзак╕с, коли опинились на катер╕. - ╤ цистерни теж порожн╕...
- Суща правда, хазя╖не, - крякнув Феодорос. - Скоро можна бурити свердловини й добувати готову соляру.
- А ти гуморист... - Порть╓ пожбурив у Феодороса ╓хидн╕стю. - Правда, жарти тво╖ чомусь завжди не до ладу. См╕╓шся тод╕, коли вс╕м плакати хочеться.
- А я й жартую, аби не заплакати.
Феодорос сказав це щиро.
- Он воно щ-о-о-о-о, - д╕стаючи сигарету, ╕ соб╕ протягнув м╕стер Казандзак╕с. - Мудро. Тод╕ вибач.
Феодорос усм╕хнувся, а м╕стер Казандзак╕с отямився й сигарету заховав.
- Жорсток╕ ╕гри, - сухо мовив Богдан. - Рад╕останц╕я. Солярка... Комусь ну дуже вже кортить не дати нам викликати пол╕ц╕ю. Хоче виграти час. Отже, й дал╕ в╕дтягуватиме цю "щасливу мить". Але ж ╕ сам в╕н зв╕дси не зможе здим╕ти. Упевнений, що добре замаскувався? Чи домаскову╓ться?
- А не може бути так, - сказав поет, - що його зв╕дси заберуть. П╕д╕йде катер (скаж╕мо, вноч╕) ╕ - шукай в╕тру в пол╕... Чи, той, у мор╕...
- Точно! - "на╖жачився" Лисиця. - Ч╕тко спрацювали. К╕лер знав про Март╕на. От ╕ роз╕грали спектакль. Уколошкали Лукаса. А тягнуть час, щоб красиво накивати п'ятами.
- Стоп! - вигукнув власник "Прер╕╖". - Господь не кида╓ нас! Як добре, що я про це згадав! ╢ вих╕д!! Десь з м╕сяць тому до мене заходив на яхт╕ м╕й давн╕й друг. ╤з Салон╕к╕в. Адвокат Арчибальд М╕ну, ти ж його зна╓ш, Феодоросе. ╤ залишив три двадцятил╕тров╕ кан╕стри. Тод╕ було в╕тряно, ╕ яхта йшла лише п╕д в╕трилом. Вони там, де запчастини до "Делавара"... Цього вистачить, щоб д╕статися материка?
- Так. Ще й залишиться.
╤дея Феодоросов╕ сподобалась. Та й не т╕льки йому.
- Чудово, - труснув кулаками порть╓.
- З вашого дозволу, м╕стере Казандзак╕с, я огляну катер, - мовив Богдан, якого розбирала нетерплячка. А раптом знайде щось ц╕каве?
- Та будь ласка.
Лисиця пантерою зашмигнув до салону. Пройшовся м╕ж кр╕сел. Позаглядав. Н╕чого ц╕кавого. Гайнув до каб╕ни. Там теж уп╕ймав облизня. Б╕ля бак╕в ледь не вигукнув в╕д здивування. Солярку не спустили! Вона витекла через д╕рки. К╕лька удар╕в. Сокира! ╥╖ почерк!.. А це що? Неподал╕к валявся в╕дламаний язичок в╕д блискавки "adidas". Ого! Нехай буде. Заховав до кишен╕.
- Весело тут у нас, - засм╕явся "кр╕зь сльози", коли повернувся на палубу. - ╤з бак╕в зробили решето. Теж сокира. Та й акумуляторам к╕нець.
Чорн╕ тони й дал╕ розпливались ╕ без того сумною картиною.
- Ого, - здивувався Тейлор, - сокирний ман╕як якийсь... Ста╓ все ц╕кав╕ше... Не заздрю я нам, джентльмени...