- ╤ розрахову╓мо тепер лиш на себе, - в╕дгукнувся Лисиця.
- Запасн╕ акумулятори н╕би ╓... Так же, Феодоросе? - зосереджено поц╕кавився Казандзак╕с.
- Так, - кивнув слухняний Феодорос.
- А от баки... Зварювальний апарат у тебе працю╓?
- Ви ж мене зна╓те.
Феодорос "сотворив" незадоволену м╕ну.
- Та знаю, знаю - в╕дмахнувся Казандзак╕с. - За ск╕льки впора╓шся?
- Та..
- Що за "та?" - п╕двищив тон хазя╖н.
- Тут... таке...
- Та не тягни ти кота за хвоста... - Казандзак╕с починав закипати. - Яке "таке"?.. Та кажи вже, н╕як не отелишся...
- Перед тим як варити, баки треба прогазувати.
- То хто тоб╕ не да╓?
- А на чому?
- Запусти дизеля...
- А солярка?
- Д╕дько...
Казандзак╕с ударив поручень. Той витримав ст╕йко. Нав╕ть не образився.
- Придумай що-небудь...
У Феодороса зб╕льшились оч╕. Але в╕н н╕чого не в╕дпов╕в.
- Отже, ╕золяц╕я. День перший, - блимнув сумним жартом поет. Але той одразу ж розчинився в тривоз╕. Напружен╕й. Лихов╕сн╕й. Та╓мнич╕й. Вона зараз правила бал.
27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 16 год. 22 хв.
Зупинилися б╕ля дв╕ст╕ тринадцятого номера. Богдан д╕став ключа ╕, в╕д╕мкнувши, пропустив поета вперед.
- Що це? - вигукнув Марк.
У к╕лькох сантиметрах в╕д порогу лежав згорнутий учетверо пап╕рець.
- Не зна-а-а-ю, - протяг Лисиця, уважно дивлячись на знах╕дку. - Ми ж разом виходили. ╤ н╕чого тут не лежало. Може, це хтось бацилу яку п╕дкинув? Чи отруту?
- Не думаю, - заперечив Тейлор, п╕дн╕маючи "об'╓кт". Поверт╕вши, видав:
Не рви листа, не дочитавши,
Зробити це ти встигнеш завше,
Послухай краще з серця т╕ слова,
Котр╕ людина добува╓ покохавши.
- Ви знову за сво╖ штучки? - починав нервувати Богдан. - З такими речами треба обережно.
- Треба... ╤ хоча засторога - штука правильна. Але...
В╕н обережно розгорнув. Пап╕рець зас╕яно рядками р╕вних друкованих л╕тер. Почав неголосно читати: "Двом детективам, що видають себе за нормальних (закреслено) звичайних людей. Шановн╕ джентльмени! З першого ж погляду я зрозум╕в, хто ви насправд╕. Тут у мене око направлене. Але суть в ╕ншому. Я бачу, що ви вже почали розсл╕дування. ╤ правильно зробили. Багато хто дума╓, що Лукаса спровадив на той св╕т син м╕стера Казандзак╕са. Ну й нехай. Так нав╕ть краще. Але останн╕ под╕╖ говорять про ╕нше. Це ж не нещасний випадок. Це - сплановане вбивство. Вважаю сво╖м обов'язком, обов'язком чесно╖ людини, допомогти вам. ╤ тому пов╕домляю: зовс╕м випадково я почув розмову подружжя Бр╕ссон. Розлючений чолов╕к сказав: "Я вас обох уб'ю. Спочатку його, а пот╕м - тебе". Ж╕нка м'яко й улесливо заперечила: "Невже, Альбере, ти пов╕рив отому п╕длому наклепу?" Чолов╕к: "Диму, моя люба, без вогню не бува╓. До того ж одного разу ти вже виблагала в мене пробачення. Б╕льше не розраховуйте. Н╕ ти, н╕ в╕н. Досить. Терпець ув╕рвався". Гадаю, тепер для викриття злочинця вам залишиться докласти небагато зусиль. ╤ справедлив╕сть буде встановлено. А я т╕льки цього й хочу. Залишаюсь ╕нкогн╕то. Доброзичливець".
Лисиця узяв "листа", оглянув з ╕ншого боку, а пот╕м ╕рон╕чно мовив:
- Ну, що, м╕стере "детектив"? - повернув пап╕рець поетов╕. - Крига скресла?
- Та-а-ак, ц╕каво, - сухо в╕дпов╕в поет, заглиблений у роздуми.
- Я б сказав, нав╕ть ц╕кав╕ше, н╕ж ц╕каво, - мовив Богдан, с╕даючи в кр╕сло.
Тейлор теж с╕в ╕ д╕став сигарети:
- Я засмалю?
Лисиця пов╕льно кивнув. Утома давалася взнаки. Опинившись у кр╕сл╕, трохи розслабився.
Поет задим╕в. В╕н теж утомився. Та в╕дпочивати не давали думки. Бентежн╕. Спантеличен╕. Зухвал╕. День тими тривогами туго набитий, мов товстий гаман гр╕шми. Дивна смерть Лукаса, вандальн╕ вибрики "сокирного ман╕яка", тепер ось це анон╕мне "послання"... Який там в╕дпочинок? Про нього лиш можна помр╕яти. Хоч ╖хали сюди якраз в╕дпочивати.
Та Богданов╕ не сид╕лося. В╕н зв╕вся, понишпорив у шаф╕ й повернувся, тримаючи стр╕лу. Перший "Прив╕т в╕д Ункаса". Поклав зброю на журнальний столик. Д╕став фотограф╕╖ мертвого "Дволикого", сво╖ креслення-розрахунки, "послання" в╕д анон╕ма. П╕сля всього на ст╕л л╕г маленький пакуночок з паперово╖ серветки. Обережно розгорнув. Посеред б╕лого тла син╕в в╕дламок язичка блискавки "adi...". Решта букв залишилися "вдома". Коли Тейлор в╕д╕рвав погляд в╕д "об'╓кта" ╕ встромив у Лисицю, той сказав:
- Це "adi..." я знайшов на катер╕. Б╕ля бак╕в. Альбер?
- Точно! - загор╕вся Тейлор. - У нього на л╕в╕й кишен╕ тен╕ски цього шматочка нема╓. В╕н?
- Як вар╕ант,- резюмував "м╕стер Фокс". - М╕г згубитися, ╕ коли йшли з П╕рея. Тримався слабенько. От ╕ в╕дпав. Тому це так, маленький натяк...
Тейлор д╕став ╕з-за пазухи довгу барвисту п╕р'╖ну. ╤ теж поклав. Але окремо.
- Колекц╕я... - сказав багатозначно й затягнувся. - Маестро Холмс зараз би оглянув ╖╖, до фантастичного точно й повчально виправив Ватсона ╕, не встаючи з кр╕сла, назвав би ╕м'я вбивц╕. Й на тому можна було б ставити крапку. Але...
- Було б непогано, - погодився Богдан. - ╤ ми б соб╕ мирно в╕дпочивали. - Мр╕йливо п╕дпустив оч╕. - Однак... - Мр╕йлив╕сть як в╕тром здуло. - Те проклятуще "але"... - В╕д не╖ не лишилося й сл╕ду. - ╤ воно не дасть нам спокою. Тому... - Зате з'явилась усм╕шка. - Як запов╕дав великий Мюнхгаузен, - п╕дняв угору вказ╕вний палець, - треба витягувати себе за волосся. Час в╕д часу. ╤з будь-якого болота... Ма╓мо ж не менше к╕ла з гаком мозку (принаймн╕ на двох). Сп╕льними зусиллями... Та й пом╕чник об'явився. Такий соб╕ "А. Н. Он╕м". Це ж добре! Нав╕ть якщо його ╕нформац╕я й не дасть н╕чого.
- Чи й, може, виявиться в╕двертою фальшивкою. Щоб збити нас ╕з пантелику.
Тейлор почав п╕дпалювати нову сигарету.
- Теж може бути. - Лисиця став серйозним ╕ ближче п╕дсунувся до "колекц╕╖". - Отже. М╕стера Лукаса вбито стр╕лою "Ункаса". - Узяв ╖╖, наче це прикличе маг╕ю ╕ розсл╕дування рвоне вперед. - Лог╕чна думка: це м╕г зробити т╕льки б╕долашний Март╕н, бо в нього, буц╕мто, нема╓ ал╕б╕. Н╕хто - н╕ м╕с Стефанопулос, н╕ решта - не бачив хлопця тод╕, коли плюс-м╕нус сталося вбивство.
- Так. Лог╕чно, - зауважив поет. - По-перше, пригадайте його безглузд╕ погрози. По-друге, - ╕ в╕н теж узяв "шматочок маг╕╖", - п╕р'╖на. Деталь з наряду "Ункаса". Знайдена там, де мусив бути ймов╕рний убивця. ╤ це - не випадков╕сть.
- Скрегочучи зубами, але можу погодитись. - Лисиця напружився. - Але ж ви на власн╕ оч╕ бачили, що через в╕кно убити нереально.
- Не заперечую. - Поет наче й в╕дступив, але з м╕сця не зрушив. - ╤ все ж, можливий вар╕ант, що "Ункас" зрозум╕в це якраз тод╕, коли зас╕в у кущах. Там ╕ згубив п╕р'╖ну. А пот╕м зайшов через двер╕, п╕дстрелив Лукаса й ╕нсценував убивство через в╕кно.
- ...з тим, щоби виправдати загублену в кущах п╕р'╖ну, - засм╕явся Лисиця. - А пот╕м - пон╕вечив батькову рад╕останц╕ю ╕ познущався над катером. ╤ це все тому, що побачив у "Дволикому" "дитину зла" - "свого одв╕чного ворога"? Ха-ха-ха! Три рази. - Лисиця взявся за жив╕т. - Зараз реготатиму. Н╕, - продовжив в╕н, ставши серйозним, - дуже вже велика пр╕рва м╕ж "боротьбою "Ункаса" з╕ злом" та реальною смертю Лукаса. Ну... ╕ вс╕ма загадковими под╕ями... Ви багато припису╓те цьому юнаков╕. Його розум таку махину не потягне.
Тепер усм╕хатись над╕йшла черга Тейлоров╕:
- Якби м╕ж злочином ╕ злочинцем ╕снувала хоч якась в╕дпов╕дн╕сть, цей св╕т нарекли б "справедливим".
Поет в╕дчув горд╕сть в╕д сказаного. "Тягнуло" на афоризм. Запишався.
- Так, - закивав Богдан, - але погодьтесь: додуматися до того, щоб залишити остр╕в без зв'язку з материком... Це вже занадто. ╤ лог╕ки не видно. Нав╕що це йому? Та й на що спод╕ва╓ться? За п'ять дн╕в приходить вантаж ╕з продуктами. ╤ тод╕ пол╕ц╕ю все одно спов╕стять. Не знати про це хлопець не м╕г. ╤ все-таки зробив? Нав╕що?