Тейлор знизав плечима й н╕чого не сказав.
- Правильно, - п╕шов у наступ Лисиця. - Тому що в╕н до цього не-при-чет-ний. Усе зроблено, щоб т╕льки виграти час. Який катастроф╕чно потр╕бен убивц╕. Але для чого?.. - Лисиця нал╕г на спинку. - До того ж Март╕н - п╕д "хатн╕м арештом". З ╢леною... - Задумався. - Н╕, - покрутив головою. - В╕н цього не робив. Та й не здатний. Плюс - розпов╕дь сад╕вника. Це не Март╕н.
- А раптом вантаж - не прийде? - Тейлор пустив у б╕й резерви.
- Це ж чому? - здивувався Богдан.
- Усе може бути... - напустив ф╕лософ╕╖ поет.
- Ага. - ╤рон╕чн╕ кивки. - Його торпедують... Март╕н... Стр╕лою... Щоб остаточно нас ╕золювати... Що за апокал╕псис?
- Не знаю.
В╕дпов╕дь утомлена. Й не задоволена сво╖м творцем. Чи, може, ус╕м св╕том.
- Таке д╕╓ться... Жах... Аж не в╕риться... Що все це з╕ мною... - Тейлор задумався, а пот╕м додав: - Справд╕ - це не "Ункас"... Убивство... ╤золяц╕я... Переведення стр╕лок... П╕дозру кладуть на б╕долашного хлопця. Ображеного природою. В╕дчува╓ться якщо не досв╕дчена рука, то, принаймн╕, холодний розум. Противник не з╕ слабак╕в. То що, прийма╓мо виклик, м╕стере Богдан?
Лисиця саме згадував початок вояжу на Авг╕. Коли т╕льки-но вийшов з дверей п╕д'╖зду, дорогу переб╕г чорний к╕т. Але "курортник" так посп╕шав, що й забувся поплювати через плече. ╤ от тепер ма╓ш. Халепа з халеп. Та в╕дступати вже н╕куди. Нав╕ть - якби й хот╕лось. Але... не хот╕лося. Зовс╕м.
- А що ж нам залиша╓ться робити? - в╕дпов╕в питанням. - ╤ мене турбу╓ одне. Н╕, нав╕ть не те, хто вбивця. Нав╕що йому от╕ п'ять дн╕в? Чи не готу╓ в╕н, бува, нового злочину?
- Та й сокиру не знайдено, - пожартував Марк. - А раптом нею хочуть спровадити на той св╕т ще когось?
- Усе може бути. - Богдан сказав, н╕би за ╕нерц╕╓ю. А думав, схоже, про ╕нше. - Отже, вбивця зайшов через двер╕, п╕дстрелив Лукаса, а тод╕ ╕нсценував, н╕би усе зроблено через в╕кно.
Тейлор ураз наче стрепенувся. Зробився серйозним.
- Ви говорите: "п╕дстрелив"? - запитав в╕н, ╕ на обличч╕ почав розгоратися здогад.
- Ну, - не зрозум╕в Богдан. - А як ще можна вбити стр╕лою? Чи...
Поет узяв зброю ╕, наче мимох╕ть, вертячи стр╕лу в руках, сказав:
- Просто встромити в т╕ло. Руками. Дужими... Ану ж дайте мен╕ оту цидулку.
Богдан п╕дкорився.
Тейлор глянув у текст, пот╕м п╕дв╕в на Лисицю оч╕ й мовив:
- Це ц╕лком можливо.
- Що?!
- Пригаду╓те? Вчора, коли ми розмовляли з Лукасом та Кр╕ст╕н, до нас п╕д╕йшов м╕стер Бр╕ссон?
- Так.
- Хтось його запитав про участь у турн╕р╕. Бр╕ссон ╕ прохопився, що в молодост╕ займався стр╕льбою з лука, а тен╕с - не його стих╕я.
- Точно-точно, - мовив ошелешений Богдан. - Добре, що ви про це згадали. Хоча... Може, це - звичайна випадков╕сть.
- Дв╕ випадковост╕ - це вже законом╕рн╕сть. Хай там як, а про це забувати не треба. Таке теж може бути.
- А я не посп╕шав би дов╕ряти ц╕й писанин╕. - Богдан узяв листа. - Може, тут нема╓ й крихти правди. - Став уважно розглядати. - Пап╕р звичайний. Написано кульковою ручкою. Букви р╕вн╕, ч╕тк╕.
- Автор ма╓ кал╕граф╕чний почерк?
- Не обов'язково. ╤нколи бува╓ так, що пише людина жахливими карлючками, а почина╓ "друкувати" - виходить на диво акуратно. Тут може бути те ж саме. ╤ наш вельмишановний доброзичливець постарався далеченько заховатися.
- Можна? - Поет указав на аркуш.
Богдан передав ╕ сказав:
- Якби його на експертизу разом з почерками вс╕х мешканц╕в...
Тейлор розчаровано розв╕в руками й покрутив головою. Пот╕м теж обдивився пап╕рець. Н╕. Н╕чого. Хоча - стоп... Хвилиночку... П╕дн╕с до носа й принюхався. Збоку - дивно й нав╕ть см╕шно. Але н╕хто, кр╕м Богдана, цього зараз не бачив. А Лисиц╕ не до см╕ху. Розсл╕дування. Р╕ч апр╕ор╕ серйозна.
- Лосьйон п╕сля гол╕ння "Дж╕летт", - сказав Марк, коли зак╕нчив "процедуру". - У мене теж такий. Купив учора на вокзал╕. У маленьк╕й крамничц╕ з дивною назвою. Якось там з викрутасами... Ет, не пригадаю. Я ще тод╕ к╕лька раз╕в повторив, щоб запам'ятати. Але забув. Та й Господь з нею.
- Хочете сказати, що оце послання пахне лосьйоном п╕сля гол╕ння? - Богдан нагадував людину, що з╕рвала джекпот. - ╤ тому наш "А. Н. Он╕м" - чолов╕к? Та-а-ак, це вже сутт╓в╕ше, ан╕ж оте "я зрозум╕в" у текст╕. Це з однаковим усп╕хом могла написати й ж╕нка. Щоб ще дал╕ в╕д нас заховатись.
- ╤ покропити лосьйоном теж...
- Справд╕, - ляснув по кол╕ну Лисиця. Переможцю сказали, що сталася помилка. Джекпот д╕стався ╕ншому. - ╤ наш "А. Н. Он╕м" - за с╕мома замками. Недурний... Ех, шкода... Та до Бр╕ссона сл╕д усе ж придивитися. Те, що в╕н шалений ревнивець, видно нав╕ть з висоти пташиного польоту.
- Придивимось до нього ми так чи ╕нак, - мовив Тейлор. - Бути "на ти" з луком, ум╕ти добре стр╕ляти - вже саме це наводить на ц╕кав╕ думки. Та й ман╕акальну ревнив╕сть теж не будемо забувати.
- Але х╕ба Бр╕ссон такий дурень, щоб розказати про себе, а пот╕м - ТАК убити?
- Любий м╕й друже, - пошився у ментори поет. - У стан╕ афекту навряд чи розм╕ркову╓ш про те, що говорив нав╕ть за мить. Просто оскажен╕ло робиш. А пот╕м уже дума╓ш, що нако╖в. ╤ то не в╕дразу... Ну а нашого анон╕ма можна поки не шукати. Свою справу в╕н зробив. Альбер Бр╕ссон на мушц╕. Та й часу на пошуки не дуже багато. Максимум - чотири дн╕. Це у кращому випадку. Хтозна, що там у вбивц╕ в голов╕.
Поет кинув пап╕рця на столик. Той опустився ╕ майже накрив усе. Н╕би перекреслював його важлив╕сть. ╤ вказував на свою надзвичайн╕сть.
Лисиця п╕дв╕вся. Рушив до шафи. В╕дчинив. Почав нишпорити у вал╕з╕. Так тривало недовго. Повернувся, ховаючи щось за спиною. Пот╕м - поклав те щось на цидулку. ╤ Тейлор побачив невеликий п╕столет.
- У нього сокира, а у нас ось це, - сказав задоволений Богдан. - "Л╕ттл Том". Кал╕бр - 6,35. У магазин╕ - 6 патрон╕в. Аргумент?
- Так. Серйозний, - закивав здивований Марк, а пот╕м злякано додав: - Але зв╕дки в╕н у вас?
- Не б╕йтеся. Я не бандит. Не м╕жнародний злочинець. Просто... Люблю чолов╕ч╕ ╕грашки... Та не б╕йтеся ж ви. Колись про все розпов╕м...
- Спод╕ваюся, що не бандит... Тут уже зав╕вся один. Вистача╓... - Поет п╕дморгнув ╕ д╕став нову сигарету. - А чого ж чекати до "колись"? Чим сьогодн╕ за нього г╕рше?
- Ну, - завагався Лисиця, - не знаю. Не така то весела ╕стор╕я... - Сум з обличчя та голосу випихав житт╓в╕ тони. - Зал╕зом по склу... По скляному серцю... Зна╓те, як воно...
- Та зв╕сно ж, - мовив Тейлор, - не з Альфи Центаври ж прилет╕в. Тутешн╕ ми. ╤ як болить - в╕домо нам добряче...
- Гаразд...
***
...╥╖ звали Рег╕на. Познайомились випадково. Та чи трапля╓ться випадково бодай що-небудь у цьому св╕т╕? Повертаючись електричкою з передм╕стя, де нав╕дував приятеля, став св╕дком суперечки двох д╕вчат. Одна з них читала С╕менона. Ламали списи над тим, чи можна вважати романи про ком╕сара Мегре "класичним детективом". Тут Богдан ╕ встряв. Ф╕лолог же. Н╕ в╕дступати, н╕ здаватися не личило. Узяв б╕к Рег╕ни. З того й почалося. Закохався... Нечутно. Нестримно. Нестямно. Балансував на меж╕ божев╕лля. Намагався бути поряд увесь час. В╕д того страждали друз╕. Страждали футбол ╕ автомоб╕л╕ - два найб╕льших захоплення з дитинства. Страждали ненаписан╕ рядки дисертац╕╖. Усе те дружно розтануло за далеким горизонтом. У серц╕ й довкола (в рад╕ус╕ сотень к╕лометр╕в) - незм╕нно ВОНА...
Узаконити шлюб мусив Центральний палац ре╓страц╕╖ шлюб╕в та новонароджених, який кияни лаг╕дно називають "Бермудський трикутник". (До сих п╕р достеменно нев╕домо, зв╕дки така назва: тому, що буд╕вля ма╓ форму велетенського р╕вностороннього трикутника з дещо вв╕гнутими катетами чи за аналог╕╓ю до та╓мничо╖ аномал╕╖? Скор╕ше за все, - з обох цих причин). ╤ от коли святково вбрана процес╕я п╕д╕ймалася сходами, позаду озвався сигнал автомоб╕ля. Вс╕ озирнулись, а Ре╜╕на кинулась донизу. На очах ошелешених гостей вона щезла в салон╕ стареньких "Жигул╕в". Назавжди...